ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>




  25  

— Сьогодні ми разом із вами подумаємо про Того, хто втручається в усі справи. — Її приємний, мелодійний, виразний голос розливався гарно поставленим контральто.

Паствою пронісся легенький шелест.

— Я відчуваю, — задумливо мовила Сильвія Пітстон, — що особисто знайома з усіма, про кого йдеться у Великій Книзі. За останні п'ять років я до дірок зачитала три Біблії, найдорогоцінніші з усіх книжок, які тільки можуть бути в цьому мерзенному світі, а ще раніше — незліченну їх кількість. Я люблю цю Книгу і люблю її героїв. Пліч-о-пліч заходила я з Даниїлом у лев'ячу яму. Стояла поряд із Давидом, коли уздрів він Вірсавію, що купалася, і спокусився її вродою. Була в палахкотючій огненній печі разом із Шадрахом, Мешахом та Авед-Него. Я поклала дві тисячі чоловік ослячою щелепою разом із Самсоном й осліпла разом зі Святим Павлом дорогою до Дамаска. Я плакала з Марією на Голгофі.

І знову серед парафіян пронісся тихий, ледь чутний шепіт із зітханням.

— Я знаю і люблю їх всіх. І є тільки один… — вона піднесла вгору вказівний палець, — …один персонаж у найвеличнішій з-поміж усіх драм, якого я не знаю.

Лише один, хто стоїть зовні, ховаючи лице в тіні.

Тільки один, од якого плоть мою пронизує дрож, а душа моя ціпеніє від ляку.

Я боюся його.

Я не знаю, що він задумав, і помираю зі страху.

Я жахаюся Лукавого.

Повторні зітхання. Одна з парафіянок піднесла до рота долоню, наче для того, щоб притлумити крик, що рвався назовні, і почала розкачуватися всім тілом.

— Лукавого, що приповз до Єви на животі в подобі змія, вискалюючись і звиваючись у пилюці. Лукавого, що ходив серед дітей Ізраїлевих, поки Мойсей був на Горі, і нашіптував їм створити золотого ідола, золотого тільця, і поклонятися йому в розпусті й блуді.

Стогони, кивання.

— Лукавий!

— Він стояв на балконі з Єзавеллю і дивився, як із роздери-душу-криком упав і помер цар Ахаз. Разом вони глузували, коли зграя псів почала хлебтати його кров. О брати мої й сестри, стережіться Лукавого!

— Так, о Ісусе… — вигукнув чоловік у солом'яному капелюсі, який першим трапився на очі стрільцеві, коли той зайшов у місто.

— Брати й сестри, він завжди був тут. Але мені не відомо, що він затіває. І вам теж. Кому дано збагнути страшну пітьму, що клубочиться там, пиху і неймовірне блюзнірство, нечестиве тріумфування? І безум! Запаморочливий безум, що ходить, повзає, плазує, знаходячи прояв у найжахливіших людських потягах й бажаннях!

— О Ісусе Спасителю…

— Це через нього наш Господь змушений був зійти на гору…

— Отак…

— Це він спокушав Його і пропонував Йому весь світ і мирські блага…

— Та-а-ак…

— І він повернеться, коли настане кінець світу… а він наближається, дорогі мої брати й сестри, невже ви не відчуваєте?

— Та-а-ак…

Паства, що коливалася і схлипувала, нагадувала море, а жінка, здавалося, вказувала на всіх разом і ні на кого зокрема.

— Це він прийде в подобі Антихриста, багряного царя з залитими кров'ю очима, щоб повести людей у палаючу безодню пекла, до кривавого кінця всіх грішників — довічних мук, коли на небосхилі зійде сліпуча зоря Полин, а душі дітей малих буде роз'їдати жовч, лона жіночі народжуватимуть потвор, а всі діяння рук людських перетворяться на кров…

— Ох-х-х…

— Боже правий…

— О-о-о…

Якась жінка впала на підлогу і забилася в істериці, барабанячи ногами по дошках. Один із черевиків полетів геть.

— Це він стоїть за кожною плотською втіхою… Це його розум породив машини з клеймом «Ламерк». Він! Лукавий!

«"Ламерк" — подумав стрілець. — А може, вона сказала: "Лемарк"». Це слово якось дивно відгукнулося в ньому, але поки що не викликало ніяких асоціацій. Хай там як, та він відклав його у надра своєї справді місткої пам'яті.

— Так, Господи! — верещали люди.

Один із чоловіків, упавши на коліна, тримав голову руками і несамовито волав.

— Коли ви вживаєте спиртне, хто тримає пляшку?

— Лукавий!

— Коли ви сідаєте грати у фараона чи «Гляньте», хто перевертає карти?

— Лукавий!

— Коли ви займаєтеся перелюбством, коли оскверняєте себе рукоблудством, кому продаєте ви свою душу?

— Лу…

— …кав…

— О Ісусе…

— …ому…

— Оу… Оу… Оу…

— А хто ж він такий?! — крикнула вона, але насправді в душі була спокійною — стрілець відчув урівноваженість, досвідченість, самовладання і вміння верховодити. Зненацька він подумав, із жахом і абсолютною певністю, що чоловік, який називав себе Волтером, вселив у неї демона. Вона одержима. Крізь страх знову накотилася гаряча хвиля статевого потягу, і в стрільця виник здогад, що це чимось подібне до слова, яке чоловік у чорному залишив у пам'яті Еллі, наче пастку з наживкою.

  25