76 
Огидні лапи плескали по металевій поверхні дрезини. Хлопчик тримався за пояс Роланда обома руками, міцно притиснувши обличчя до попереку стрільця.
На колію вибігла групка мутантів. Вираз їхніх облич свідчив про бездумне, побіжне передчуття задоволення. Кров стрільця перетворилася на суцільний адреналін, дрезина летіла на всіх парах у темряву. На повній швидкості вони збили чотирьох чи п'ятьох жалюгідних створінь. Летіли, як гнилі банани, відірвані від шкірки.
Далі й далі, в мовчазну моторошну пітьму, що мчала їм назустріч.
Після того, як, здавалося, минула ціла вічність, хлопчик насмілився підняти обличчя, підставивши його під вітер, що здійнявся від швидкої їзди. Йому було страшно, але потреба знати виявилася сильнішою. Спалахи револьвера ще й досі стояли йому в очах. Довкола було темно, хоч око виколи, чулося тільки бурмотіння річки.
— Їх нема, — промовив Джейк, і зненацька його охопив страх, що рейки закінчаться й вони перевернуться та розіб'ються. Йому доводилося їздити в автомобілях. Одного разу його батько вів машину зі швидкістю дев'яносто миль на годину платною автострадою Нью-Джерсі, і його зупинив поліцейський. Проігнорувавши двадцятку, яку Елмер Чемберз сунув йому разом із посвідченням водія, коп усе одно виписав штрафну квитанцію. Але так — із вітром, наосліп, тікаючи від жаху, що залишився позаду і чекав попереду, під звуки річки, схожі на чиєсь моторошне хихотіння, хихотіння чоловіка в чорному, — він не їздив ніколи. Руки стрільця були схожі на поршні, котрі піднімаються й опускаються на заводі з фантазій божевільного, де замість машин — люди.
— Їх нема, — несміливо повторив хлопчик. Слова підхоплював і відносив вітер. — Можеш їхати повільніше. Вони залишилися позаду.
Але стрілець не чув. Вони й далі котили в незвідану темряву.
XI
Наступні три «дні» минули без пригод.
XII
Під час четвертого відрізку часу, що минав між зупинками на сон (Який проміжок шляху вони вже подолали? Половину? Три чверті? Їм було невідомо. Знали тільки, що поки ще не втомилися достатньо, аби спинитися), вони відчули під дрезиною різкий поштовх. Машина похитнулася, і їхні тіла одразу ж за інерцією нахилило праворуч, бо колія плавно повернула вліво.
Попереду було світло. Слабеньке світіння, настільки незвичне, що спочатку здалося їм якоюсь геть новою стихією, не землею, не повітрям, не вогнем і не водою. То було світло без кольору. Навіть світлом його назвати вони могли тільки тому, що знову почали розрізняти свої руки й обличчя один одного очима, а не навпомацки. Їхні очі стали такими чутливими до світла, що помітили світіння більш ніж за п'ять миль до того місця, де знаходилося його джерело.
— Кінець, — сказав хлопчик. — Це кінець.
— Ні. — В голосі стрільця звучала дивна впевненість. — Не кінець.
Так і сталося. Світло не було денним.
Коли вони наблизилися до джерела світіння, то вперше побачили, що ліворуч немає камінної стіни, а їхня колія вливається в інші, утворюючи павутинне хитросплетіння. Світло лягало на їхню відполіровану поверхню й розходилося векторами. На деяких коліях стояли темні товарні вагони, пасажирські вагони, залізнична платформа на колесах. Побачивши ці кораблі-при-види, що навіки застрягли в підземному Саргасовому морі, стрілець занервувався.
Світло стало сильнішим. Від нього трохи заболіли очі, але вони швидко звикали, бо сила сяйва наростала досить повільно. Вони помалу виринали з темряви, як нирці — на поверхню з темних глибин океану.
Попереду, поступово наближаючись, бовванів велетенських розмірів ангар, що простирався у пітьму. В'їзди до нього (разом їх було близько двадцяти чотирьох) здавалися вирізаними у стіні жовтими квадратиками світла. Наближаючись, вони збільшувалися в розмірі від віконець іграшкового будинку до двадцятифутових заввишки. Дрезина пройшла через один із центральних в'їздів, над яким був виведений цілий ряд символів. Стрілець припустив, що написані вони різними мовами. Але його вразило, що він може прочитати останні слова. Написана найдревнішим варіантом Високої Мови, табличка промовляла:
КОЛІЯ 10.
ВИХІД НАЗОВНІ. ПЕРЕХІД НА ЗАХІДНУ ЛІНІЮ
Всередині світло було яскравішим. Колії сходилися й розходилися стрілками в багатьох місцях. Тут і досі горіли транспортні ліхтарі, блимаючи своїми віковічними червоним, жовтим і зеленим кольорами.
76 
