Особенно,... 
172 
— Більшість тих діячів, — сказав Джонні, — так уже миляться до тебе в друзі, поки їм потрібні голоси, а коли такого оберуть, то він тобі: іди ти, чоловіче, знаєш куди, — аж до наступних виборів. Я сам із Мену і одного разу написав Едові Маскі, то знаєте, якого листа від нього отримав? Відтиснутого в друкарні!
— Ну, він же не справжній американець, — сказав О’Доннелл. — Чого ж доброго від такого чекати? А от Грег, щоб ви знали, на кожну суботу приїздить у свій округ! Це вам як — теж «іди ти, чоловіче»?
— На кожну суботу, кажете? — Джонні сьорбнув пива. — А куди? В Трімбулл? В Ріджуей? У більші міста?
— Він має свою систему, — відказав О’Доннелл шанобливим тоном, як людина, що сама ніколи не мала жодної системи. — П’ятнадцять місць, від столиці штату й до найменших містечок, таких як Тіммесдейл чи Куртерс-Нотч. Щотижня — в одне місце, аж поки відвідає кожне, а потім усе спочатку. Знаєте, скільки людей живе в тому Куртерс-Нотчі? Вісімсот чоловік. То що ви скажете про конгресмена, який їде в суботу з Вашингтона до Куртерс-Нотча, де в громадській залі така холоднеча, що й відморозити все на світі не довго? Це теж, по-вашому, «іди ти, чоловіче»?
— Та ні, — щиро визнав Джонні. — А що ж він там робить? Потискає руки виборцям?
— Ні, в кожному містечку він наймає залу. На цілу суботу. Десь о десятій ранку він звичайно вже там, і кожен може прийти і побалакати з ним. Поділитися своїми думками абощо. Коли хтось має запитання, він відповість. А як не може зразу відповісти, то їде у Вашингтон і таки знаходить відповідь! — О’Доннелл переможно поглянув на Джонні.
— Коли ж він востаннє був у Тіммесдейлі?
— Місяців зо два тому, — сказав О’Доннелл. Він пішов до каси, порився в паперах, а тоді повернувся з газетною вирізкою із загнутим ріжком і поклав її перед Джонні. — Ось тут усе розписано. Подивіться самі.
То була вирізка з ріджуейської газети. Вже досить давньої. Статейка називалася «Стілсон запроваджує осередки взаємозв’язку». Перший абзац звучав так, наче його переписали просто з бюлетня Стілсонової прес-групи. Далі йшов перелік місць, що їх обрав для своїх суботніх зустрічей Грег, і гадані дати. До Тіммесдейла він мав приїхати знов тільки в середині березня.
— Ну що ж, солідно, — мовив Джонні.
— Атож, і я так думаю. Та й не я один. Ще склянку, Джонні?
— Якщо й ви зі мною, — відповів Джонні і виклав на прилавок два долари.
— Не відмовлюся.
Одна з підстаркуватих шльондр укинула монету в музичний автомат, і Теммі Вайнетт сиплим, стомленим і ніби невдоволеним з такого оточення голосом завела «Коханому будь вірна».
— Гей, Діку! — хрипко гукнула друга. — В цьому шинку чули про гостинність?
— Заткни пельку! — гримнув О’Доннелл.
— А, розтуди тебе! — відгукнулася вона й захихотіла.
— Хай тобі чорт, Кларіс, скільки разів я казав тобі не лихословити в моєму барі! Казав же…
— Ой, годі, неси краще пива.
— Терпіти не можу цих двох старих сучок, — тихо пробурчав О’Доннелл до Джонні. — Ото дві лахудри проспиртовані. Цілу вічність тут очі муляють, і я не здивуюсь, як вони й мене переживуть. Отаке казна-що в світі діється.
— Еге ж, ваша правда.
— Вибачайте, я хутко обернуся. Взагалі-то в мене є помічниця, але взимку вона приходить тільки в п’ятницю й суботу.
О’Доннелл націдив дві великі склянки пива й відніс до столика. Він щось сказав тим двом шльондрам, і Кларіс знову випалила своє «Розтуди тебе!» й захихотіла. У пивниці витали тіні минулого. Крутилася заїжджена платівка, і крізь її тріск пробивався голос Теммі Вайнетт. Радіатори опалення виповнювали приміщення задушним теплом, а знадвору по шибках сухо шаруділа снігова крупа. Джонні потер скроні. Він уже не раз бував у цьому барі — тільки в інших таких самих містечках. Боліла голова. Потискаючи руку О’Доннелла, він дізнався, що той має здоровенного старого пса, якогось мішанця, навченого за командою накидатися на людину. І власник бару тільки про те й мріє, щоб якось уночі до нього в дім заліз злодій і він зміг на законних підставах нацькувати на нього свого звірюгу, — тоді в світі стане менше бодай на одного клятого збоченця-хіпаря.
Голова боліла страшенно.
Повернувся О’Доннелл, витираючи руки об фартух. Теммі Вайнетт закінчила свою пісню, і в барі залунав голос Реда Совайна.
— Ще раз дякую за частування, — сказав О’Доннелл, наливаючи дві склянки пива.
172 
