Особенно,... 
.
Очередная сказка о Золушке 
36 
— Стій спокійно, — сказав Дір.
Капітан Макдональд зазирнув в унітаз.
— Ніякого лайна, — сказав він і люто зиркнув на бортмеханіка, який мимоволі голосно розреготався.
— Ну, ви ж знаєте, як це буває, — сказав Едді. — Часом як припече, а виявляється — фальшива тривога. Хоча я кілька разів так газонув — болотяний газ відпочиває. Якби три хвилини тому тут запалили сірника, то можна було б спокійно засмажити індичку на День подяки. Мабуть, щось не те з'їв перед тим, як сісти на літак…
— Заберіть його геть, — сказав Макдональд, і Дір, що досі тримав Едді за штани ззаду, виштовхав його з літака на трап, де його взяли попід руки митники.
— Ви що? — обурено закричав Едді. — Віддайте мені сумку! І піджак!
— Та ми й самі хочемо, щоб всі твої манатки були при тобі, — відповів один із офіцерів, дихаючи в обличчя Едді смородом «Маалоксу» і відрижки шлункового соку. — Нас твої манатки дуже цікавлять. А тепер ходімо, приятелю.
Едді все переконував їх не брати близько до серця, заспокоїтися, він і сам може йти, але пізніше у роздумах збагнув, що на. проміжку між люком «Боїнга-727» і виходом з терміналу його черевики торкалися підлоги трапа лише три чи чотири рази. А на виході їх уже чекали ще троє митників і півдюжини копів — охоронців аеропорту. Митники чекали на Едді, а копи стримували невеличкий натовп, що з нездоровою, жадібною цікавістю спостерігав за тим, як його ведуть.
Розділ 4
Вежа
1
Едді Дін сидів на стільці. Стілець цей стояв у маленькій білій кімнаті. Це був єдиний стілець у маленькій білій кімнаті. В маленькій білій кімнаті було повно люду. В маленькій білій кімнаті стояв дим, хоч сокиру вішай. Едді був у трусах. Едді хотілося курити. Інші шестеро — ні, семеро — чоловіків у маленькій білій кімнаті були одягнені. Ці інші чоловіки стояли навколо нього, оточили його щільним кільцем. Троє — ні, четверо — курили сигарети.
Едді хотілося чесатися і смикатися. Едді хотілося стрибати і плигати.
Едді сидів спокійно, розслабившись, й дивився на чоловіків, що його оточували, з зачудуванням і цікавістю, так, наче його не доводило до сказу бажання прийняти дозу, наче він не шаленів від звичайнісінької клаустрофобії.
Причиною був інший, що перебував у його свідомості. Спочатку інший страшенно його лякав. Тепер він дякував Богові за те, що інший з ним.
Можливо, інший хворий, навіть на межі смерті, але в його хребті досить незламності, щоби ще й позичити цьому переляканому двадцятиоднорічному наркоманові.
— На ваших грудях дуже цікава червона мітка, — сказав один із митників. З кутика його рота звисала сигарета. В кишені його сорочки стирчала пачка. Едді думав, що якби йому вдалося взяти з цієї пачки сигарет п'ять, засунути їх усі до рота, вишикувавши в лінію, що тягнеться від кутика до кутика, усі їх запалити, глибоко затягнутися, то йому б полегшало на душі. — Вона схожа на смугу. Схоже, на її місці щось було приклеєне скотчем, Едді, а потім ти вирішив відірвати його і позбутися того, що він закріплював.
— На Багамах до мене причепилася алергія, — відповів Едді. — Я вам це вже казав. Тобто вже вкотре це повторюю. Я намагаюся зберегти почуття гумору, але з кожним разом це вдається мені все важче й важче.
— Пішов ти зі своїм сраним гумором, — сердито відказав йому митник. Цей тон Едді впізнав одразу. Так само звучав його власний голос, коли Едді півночі чекав на холоді продавця, а продавець не приходив. Бо ці типи теж були наркоманами. Тільки їхнім марафетом були такі, як він та Генрі.
— А дірка у тебе в пузі? Звідки вона, Едді? З публічного дому? — Третій митник показував на місце, де Едді поранився. Кров нарешті перестала сочитися, але натомість утворилася темно-пурпурова булька, що от-от лопне.
Едді показав на червону смугу від стрічки.
— Чешеться, — сказав він. І то була чистісінька правда. — На літаку я заснув — якщо не вірите мені, спитайте у стюардеси…
— А чому б це ми мали тобі не вірити, Едді?
— Не знаю. Вам часто доводиться стикатися з контрабандистами, які сплять, везучи наркотики? — Він замовк, даючи їм час обміркувати це, а потім простягнув руки вперед. Декілька нігтів були обламані. Інші — обгризені. Якось Едді зробив відкриття, що коли настає підхідняк, нігті стають улюбленою перекускою. — Мені якось вдавалося тримати себе в руках і не чесатися, але, мабуть, уві сні я добряче розпанахався.
36 
