Особенно,... 
65 
— Припини, ідіоте! — заволав Балазар.
Але Фігляр чи то не чув його, чи то не міг або не хотів зупинитися. Ошкіривши блискучі від слини зуби в широкій акулячій усмішці, він поливав кімнату автоматною чергою з одного кінця в інший — стер на порох дві стінні панелі, перетворив фотографії в рамках на летючі осколки скла, зірвав двері туалету з петель. Стінка душової кабіни Балазара, виготовлена з матового скла, вибухнула. Кубок «Маршу десятицентовиків», який Балазар здобув минулого року, задзвенів, наче колокол, — куля пробила його наскрізь.
У кіно люди справді вбивають одне одного чергами з ручної автоматичної зброї. Але в реальному житті таке трапляється рідко. А якщо вже трапляється, то в ціль влучають тільки перші чотири-п'ять куль (як міг би засвідчити нещасний Даріо, якби він узагалі міг зараз будь-що засвідчити). Після перших чотирьох-п'яти куль з людиною — навіть дуже сильною, — яка намагається втримати таку зброю, відбувається дві речі. Дуло починає підніматися, а самого горе-стрільця розвертає праворуч чи ліворуч, залежно від того, яке плече він мав нещастя розтрощити віддачею од стрільби. Коротше кажучи, спробувати скористатися з такої зброї міг би лише розумово відсталий чи кінозірка. Це все одно що намагатися стріляти в когось із пневмодриля.
Якусь мить Едді був не здатен на щось конструктивніше, ніж просто витріщатися на це досконале диво ідіотизму. А потім побачив, що за Фіглярем у двері продираються інші, і підняв Роландів револьвер.
— Я влучив! — верещав Фігляр радісно-істеричним тоном людини, яка передивилася надто багато голлівудських бойовиків і тепер не може відрізнити реальне життя від сценарію. — Він мертвий! Мертвий! М…
Едді натиснув на гачок. Куля розтрощила Фігляреві голову від надбрівних дуг і вище. Судячи з поведінки автоматника, сірої речовини там було не так вже й багато.
«Господи Ісусе, коли ці штуки спрацьовують, то залишають в усьому здоровенні дірки», — подумав він.
Ліворуч від Едді пролунало гучне «БА-БАХ», і з його слабо-розвиненого лівого біцепса щось видерло шматок гарячої живої плоті. Він побачив, що з-за рогу засипаного картами письмового стола в нього цілиться з маґнума Балазар. Замість плеча у нього була червона кашоподібна маса, що сочилася кров'ю. Маґнум знову вистрілив, і Едді пригнув голову.
23
Роланду вдалося присісти навпочіпки, і, прицілившись у першого з чоловіків, що поспішали на підмогу й уже заходили в двері, він натиснув на спусковий гачок. Перед цим він перекрутив барабан, викинув ужиті гільзи і патрони, що не вистрелили, на килим, і зарядив револьвер єдиним новим набоєм. Все це він проробив зубами. Балтазар тримав Едді на мушці. Якщо цей патрон осічеться, гадаю, нам кінець.
Цього не сталося. Постріл прогримів, рука відчула оддачу, і Джиммі Гаспіо відлетів убік, а пістолет сорок п'ятого калібру випав із пальців трупа.
Роланд помітив іншого, що швидко пригнувся і поповз від дверей по скіпках дерева й уламках скла, якими була всіяна підлога. Стрілець опустив револьвер назад у кобуру. Думка про те, щоби перезарядити його знову без двох пальців на правій руці, здалася йому кумедною.
Едді тримався добре. Той факт, що він відстрілювався голим, був для стрільця незаперечним свідченням того, наскільки чудово він тримався. Для чоловіка це було непросто. Часом навіть неможливо.
Стрілець ухопив один із автоматичних пістолетів, які впустив Клаудіо Андоліні.
— Та чого ви всі чекаєте? — волав Балазар. — Господи! Порвіть цих мудаків!
Великий Джордж Бйонді та інший чоловік із комори стрімко рвонули у двері. Чоловік із комори щось белькотів італійською.
Роланд підповз до рогу письмового столу. Едді підвівся, націливши револьвера на двері й людей, що рвалися до кабінету. «Він знає, що Балазар зачаївся і вичікує, але вважає, що тепер із нас двох тільки у нього є зброя, — подумав Роланд. — Ось іще один готовий померти за тебе, Роланде. Чим же ти так сильно завинив, що тепер надихаєш стількох людей на таку надзвичайну відданість?»
Балазар звівся на ноги, не помітивши, що збоку за ним спостерігає стрілець. Зараз він мав на думці лише одне: прикінчити нарешті проклятого наркаша, через якого на його голову звалилося все це лихо.
— Ні, — сказав стрілець, і Балазар озирнувся. На його обличчі проступило щире здивування.
65 
