Последние отзывы

  11  

Люди з тридцятирічним і більшим досвідом життя в цій місцевості, та якби їм іще дати час на роздуми (найвигідніше, у задньому приміщенні крамниці Брауні, де й зараз топиться дров'яна піч), пригадали б щонайменше ще дюжину путівців, чиї назви варіювалися від сакральної — Божий Ручай, до профанної — Мала Курва (хоча на місцевих мапах ця дорога позначалася всього лише номером).

Найстаршим мешканцем Честер Мілла на той день, що його відтоді іменували Днем Купола, був Клейтон Брессі. Він також був найстарішим чоловіком на весь округ Касл, а відтак і володарем ціпка «Бостон Пост»^[23]. На жаль, Клейтон уже не тямив, що воно таке — ціпок «Бостон Пост», та й хто він сам такий — не вельми пам'ятав. Іноді сприймав власну прапраправнучку Неллі за свою, вже сорок років як мертву, дружину, і «Демократ» ще за три роки перед цим перестав брати щорічне інтерв'ю у «найстаршого громадянина». (Під час останньої такої бесіди на питання про секрет його довголіття Клейтон відреагував вигуком: «Де к чорту мій обід?») Деменція почала оволодівати ним невдовзі після його сотого дня народження; двадцять першого жовтня цього року йому виповнилося сто п'ять. Колись він був висококласним майстром, столяром, що спеціалізувався на шафах, балюстрадах, фасонній різьбі. Останніми часами до його спеціальностей додалися беззаперечне поїдання пудингу-желе та спроможність подеколи встигнути до унітаза раніше, ніж з нього вивергнеться з півдесятка закаляних кров'ю камінчиків.

Але в свої кращі часи — десь коли йому було років вісімдесят п'ять — він міг перелічити геть усі шляхи, що вели до Честер Мілла й з міста, і всіх разом їх нараховувалося тридцять чотири. Більшість — ґрунтівки, чимало з них всіма забуті, і багато з цих позабутих путівців вилися крізь хащі вторинних лісів, що належали компаніям «Даймонд Матч», «Контінентал Пейпер» та «Амерікен Тімбер»^[24].

Тож у День Купола, незадовго перед полуднем, кожна з них виявилась наглухо заблокованою.

2

На більшості з тих доріг не трапилось нічого й зблизька такого видовищного, як вибух «Сенеки-V» і наступної за тим катастрофи лісовоза, хоча деякі пригоди були. Звісно, що були. А як могло обійтися без них, коли навкруг міста виросло щось на кшталт невидимої кам'яної стіни.

У ту ж мить, коли розпався на дві половинки байбак, те саме трапилося з опудалом на гарбузовому полі Едді Чалмерса, неподалік від дороги, що звалася Гарненькою Лощиною. Опудало стояло точнісінько на лінії, яка формально відмежовувала місто Мілл від селища ТР-90. Проміжна позиція власного страшила завжди веселила Едді, котрий звав його Опудалом Без Своєї Сторони, коротко — містер ОБСС. Половина містера ОБСС упала на територію Мілла, половина, як сказали б місцеві, «дісталася ТР».

За кілька секунд зграя ворон, що пікірували на гарбузи Едді (ворони ніколи не боялися містера ОБСС), зіштовхнулася з чимось таким, чого раніше ніколи не бувало. Більшість із них зі зламаними шиями попадали в чагарі й на поля обабіч Гарненької Лощини. По обидва боки Купола розбивалися й падали мертвими птахи; потім їхні тільця стали одним із засобів, завдяки яким було з'ясовано контур бар'єра.

При Божому Ручаї копав картоплю Боб Руа. Він вирішив зробити перерву на ланч (який у тих місцях зазвичай називають «обідом») і повертався додому на своєму старому тракторі «Дір»^[25], слухаючи новенький «Ай-Под»^[26], подарований йому дружиною на його останній, як виявилося, день народження. Будинок Боба стояв усього за півмилі від картопляного поля, але, на його нещастя, поле знаходилося на території Моттона, а будинок в Честер Міллі. Боб вдарився об бар'єр зі швидкістю п'ятнадцять миль за годину, слухаючи Джеймса Бланта^[27], той якраз співав «Ти красива». Він ледь торкався керма, бо добре бачив усю дорогу попереду, аж до самого свого дому, і на ній не було нікого й нічого. Тож, коли його трактор раптом у щось врізався й застиг, а підчеплений іззаду картоплекопач підкинуло вгору і різко опустило, Боба кинуло через капот прямо на Купол. У широкій нагрудній кишені його комбінезона вибухнув «Ай-Под», але Боб цього не відчув. Він уже встиг скрутити собі в'язи й розтрощити череп об те ніщо, на яке наштовхнувся, і незабаром помер на землі біля високого колеса свого трактора, котре так і не перестало ліниво обертатися. Ну, ви ж знаєте, ніщо не обертається краще за «Дір».

3

Дорога, що звалася Моттонською, аж ніяк не проходила через місто Моттон; вона існувала лише в межах Честер Мілла. На ній стояли нові житлові будинки, і цей квартал десь року з 1975 називався Східним Честером. Володіли тими будинками тридцяти-сорокарічні люди, здебільшого «білі комірці», пов'язані з Люїстоном-Оберном, куди вони їздили працювати за гарні зарплати. Усі ці доми містилися на території Мілла, проте чимало з їхніх задніх дворів заходили на територію Моттона. Так було і в Джека й Майри Еванс, котрі жили в садибі № 379 на Моттон-роуд. Позаду будинку Майра мала город і, хоча більшість урожаю давно було зібрано, поза літніми гарбузами (вже майже зогнилими) ще залишалася грядка з кількома дебелими плодами сорту Блу Габбард^[28]. Майра якраз була простягнула руку до одного з цих гарбузів, коли впав Купол, і, хоча на колінах вона стояла в Честер Міллі, так трапилося, що той Голубий Габбард, по який вона потягнулася, ріс за фут далі від Моттонської межі.

  11