230 
Джо показав Бенні на шкалу, де було +200, хотів було показати Норрі, але вона задивилася на пагорб, де на вершечку Чорної Гряди стояв сад.
— Що це? — спитала вона, показуючи пальцем.
Джо спершу нічого не розгледів. Потім спалахнув яскравий пурпуровий вогник. Такий яскравий, що аж важко дивитися. Через невеличку паузу він спалахнув знову. Джо подивився на свій годинник із наміром вирахувати періодичність спалахів, але годинник зупинився о 16:02.
— Гадаю, це саме те, що ми шукаємо, — промови він, підводячись на рівні. Боявся, що ноги будуть ватяними, але дарма. Якщо не зважати на розжареність організму, почувався він цілком добре. — А тепер давайте вшиватися звідси, поки воно нас не стерилізувало або ще щось.
— Чувак, — мовив Бенні. — Кому потрібні діти? Вони ж можуть народитися схожими на мене. — Одначе він уже осідлав свій велосипед.
Назад вони котили тим же шляхом, не зупиняючись на перепочинок, не загальмувавши, щоб попити, аж поки не переїхали міст та поки не вибралися на шосе 119.
СІЛЬ
1
Жінки-офіцери все ще стояли, балакали побіля «Г-3» Великого Джима, Джекі тепер нервово курила сигарету, але, побачивши Джулію, котра якраз проходила повз них, пані перервали свою бесіду.
— Джуліє? — звернулась нерішуче Лінда. — Можна вас…
Джулія не зупинилася. Найменше, чого їй хотілося зараз у її збуреному стані, це бесіди з кимсь ще з представників тих органів законності й того порядку, який, схоже, тепер встановлюється в Міллі. Пройшовши вже півдороги до «Демократа», Джулія усвідомила, що лють не єдине з почуттів, які вона наразі переживає. І навіть не головне з її почуттів. Вона зупинилася під тентом з написом «Нові & Уживані книги» («ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ» повідомляло написане рукою оголошення у вітрині), щоби перевести дух, але також і зазирнути в глиб самої себе. Це не забрало багато часу.
— Загалом, я налякана, — промовила вона, злегка здригнувшись від звуку власного голосу. Вона не збиралася нічого говорити вголос.
Її наздогнав Піт Фрімен.
— Як ти, в порядку?
— Нормально, — це була брехня, але відповідь прозвучала доволі рішуче. Звісно, вона не могла знати, що написано в неї на обличчі.
Потягнувшись рукою собі за голову, вона пригладила волосся, що так і стирчало на потилиці після її денного спання. Волосся вляглося… а тоді знову стало сторчма. «Ще й зачіска ідіотська на додачу до всього, — подумала вона. — Вельми гарно. Фінальний штрих».
— Я думав, Ренні таки насправді змусить нашого нового шефа тебе заарештувати, — сказав Піт. Очі в нього були широко розплющені, і в цю мить він виглядав набагато молодшим за свої тридцять з чимось років.
— Я надіялась. — Джулія змахнула руками, взявши в лапки невидимий заголовок. — РЕПОРТЕР «ДЕМОКРАТА» ОТРИМАВ ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю В ТЮРМІ ЗІ ЗВИНУВАЧЕНИМ У ВБИВСТВАХ.
— Джуліє, що це таке в нас відбувається? Не кажучи вже про Купол, що це таке? Ти бачила отих хлопців, отих, що пишуть там заяви? Це вже лякає.
— Бачила, — відповіла Джулія. — І хочу про це написати. Я хочу написати про все це. А на міських зборах увечері в четвер, гадаю, не лише я одна матиму серйозні питання до Джеймса Ренні.
Вона поклала долоню на передпліччя Піта.
— Мені треба дізнатися детальніше про ці вбивства, а тоді вже я напишу з того, що матиму. Плюс редакторська колонка, якомога різкіша, наскільки мені це вдасться без зайвої демагогії. — Вона невесело реготнула. — Щоправда, в царині демагогії Джеймс Ренні поза конкуренцією.
— Я не розумію, що ти…
— Все нормально, просто вже почала працювати. Ще пара хвилин, і я прийду до тями. Тоді, либонь, і вирішу, з ким треба побалакати в першу чергу. Бо часу вкрай мало, якщо ми хочемо встигнути у друкарню вже сьогодні.
— Ксерокс, — сказав він.
— Га?
— На ксерокс встигнути сьогодні.
Вона відповіла йому непевною посмішкою і махнула, щоб ішов. Він озирнувся вже від дверей редакції. Жестом вона повідомила, що з нею все гаразд, а потім задивилася крізь запилюжену вітрину книгарні. Кінотеатр у центрі стояв закритий уже років п'ять, і кінотеатру-паркінгу для автомобілістів, що колись був працював за містом, теж давно нема (тепер поряд з шосе 119, де колись здіймався великий екран, містилася запасна стоянка бізнесу Ренні), проте Рей Таул якось примудрявся утримувати свою брудну імперію друкованого слова. Частина виставленого на вітрині складалася з посібників типу «допоможи собі сам». Решта — це купи книжок, паперові обкладинки котрих прикрашали оповиті туманом замки, стражденні леді й гологруді бугаї — безкінні й вершники. Кілька з означених бугаїв розмахували мечами і були вбрані в щось на кшталт кальсонів. «НЕ ЩАДИ МОНЕТИ НА КРУТІ СЮЖЕТИ» — сповіщало рекламне гасло в цьому кутку вітрини.
230 
