275 
— Ти не забула там замкнути?
— Ні, — відповіла Лінда.
— Тоді дай мені ключа, треба покласти його назад.
«Наші й ненаші, — подумав Расті знову. — Ось про що топитиметься ця розмова. Вже про це йдеться. Наші таємниці. Їхня влада. Наші задуми. Їхні плани».
Лінда віддала ключ, потім спитала в Джекі, чи не мала вона якихось проблем із дівчатками.
— Ніяких судорог, якщо це тебе непокоїть. Спали, як ягнятка, весь час, поки тебе не було.
— Що нам тепер з усім цим робити? — спитала Стейсі. Маленька, але рішуча жіночка. — Якщо ви хочете заарештувати Ренні, ми мусимо вчотирьох переконати Рендолфа це зробити. Ми, троє жінок-офіцерів, і Расті, як чинний патологоанатом.
— Ні! — вигукнули в один голос Джекі й Лінда. Джекі рішуче, Лінда злякано.
— Ми маємо самі лише припущення й ніяких доказів, — пояснила Джекі. — Я не певна, що Рендолф нам повірив би, навіть якби ми йому показали зроблені камерою стеження знімки, на яких Ренні ламає шию Бренді. Вони з Ренні зараз в одному човні, випливай або тони. І більшість копів стануть на бік Піта.
— Особливо нові, — докинула Стейсі, втопивши пальці у хмарі свого білявого волосся. — Більшість із них не надто тямущі, але доволі нарвані. І їм подобається носити зброю. До того ж, — вона нахилилася ближче, — сьогодні з'являться чи то шестеро, чи восьмеро нових. Усього лише старшокласники. Дурні, і дужі, і сповнені ентузіазму. Мене вони лякають не на жарт. Ба більше, Тібодо, Ширлз і Джуніор Ренні розпитують новачків, кого б вони могли порадити ще. Мине пару днів, і поліція вже перестане бути поліцією, вона перетвориться на армію підлітків.
— Виходить, що ніхто нас не захоче вислухати? — запитав Расті. Насправді без ілюзій запитав, просто бажаючи підвести риску. — Зовсім ніхто?
— Генрі Моррісон, можливо, — сказала Джекі. — Він розуміє, що відбувається, і йому це не подобається. А щодо інших? Вони робитимуть, як усі. Почасти тому, що налякані, а почасти тому, що їм подобається влада. Такі хлопці, як Тобі Велан чи Джордж Фредерік, ніколи раніше її не мали; а хлопці на кшталт Фредді Дентона просто падлюки.
— І що це мусить означати? — спитала Лінда.
— Це означає, що ми поки що мусимо тримати рота на замку. Якщо Ренні замордував чотирьох людей, він дуже-дуже небезпечна особа.
— Вичікування зробить його не менш, а більш небезпечним, — зауважив Расті.
— Ми, Расті, мусимо непокоїтися про Джуді й Дженілл, — нагадала Лінда. Причім вона гризла собі нігті, чого Расті вже багато років за нею не помічав. — Ми аж ніяк не можемо ризикувати, бороньбо, щоб з ними щось трапилося. Я навіть думки такої не припускаю і тобі не дозволю.
— У мене теж є дитина, — промовила Стейсі. — Келвін. Йому лише п'ять рочків. Мені знадобилася вся моя хоробрість, тільки щоб вистояти сьогодні на варті біля похоронного салону. Сама думка про те, щоб піти з цим до цього ідіота Рендолфа… — Їй не було потреби продовжувати; все промовляла блідість її щік.
— Ніхто й не просить тебе це робити, — сказала Джекі.
— Наразі я лише можу довести, що проти Коґґінса було застосовано той бейсбольний м'яч, — нагадав Расті. — Будь-хто міг ним скористатися. Чорт забирай, ним міг скористатися хоч би й його син.
— Така новина мене б не шокувала, — зауважила Стейсі. — Джуніор останнім часом став вельми дивним. Його витурили з Бодоіна за бійку. Не знаю, чи відомо про це його батькові, але до спортзалу, де це трапилося, викликали поліцію, я сама бачила телефонограму. А ці дві дівчини… якщо ці злочини пов'язані з сексом…
— Так і є, — кивнув Расті. — Дуже огидно. Не варто тобі знати деталі.
— Але Бренду не було піддано сексуальному насильству, — нагадала Джекі. — Для мене це доказ того, що Бренду й Коґґінса варто розглядати окремо від дівчат.
— Можливо, Джуніор убив їх, а його старий убив Бренду й Коґґінса, — сказав Расті, очікуючи на те, що хтось засміється. Ніхто й звуком не прохопився. — Але, якщо це так, то навіщо?
Відповіддю йому стало загальне похитування головами.
— Мусив би існувати якийсь мотив, — продовжив Расті. — Проте я маю сумніви, щоб він був сексуальним.
— Ви вважаєте, таким чином він хотів щось приховати? — висловила здогад Джекі.
— Авжеж, саме так я й думаю. І мені здається, я знаю того, хто може знати, що саме. Але він замкнений зараз у підвалі поліцейської дільниці.
— Барбара? — перепитала Джекі. — Звідки Барбарі про це знати?
275 
