363 
Лінда простягнула руки до Каролін Стерджес, щоби відтягнути її в порівняно безпечне місце між лав, коли на неї налетів Тобі Меннінг, котрий якраз нісся центральним проходом. Його коліно зустрілося з Ліндиною потилицею і вона впала долілиць, безтямна.
— Каро! — десь далеко ридала Аліса Епплтон. — Каро, вставай! Вставай, Каро! Каро, вставай!
Каролін почала підводитися, і от тоді-то Фредді Дентон вистрелив їй прямо між очі, моментально вбивши на смерть. Пронизливо закричали діти. Їхні лиця були заляпані її кров'ю.
Лінда ледь усвідомлювала, що її вдарили, пробігли по ній. Вона звелася навкарачки (стояти прямо зараз вона не здужала б) і заповзла між лав із протилежного від того, де перед тим сиділа, боку проходу, чвакаючи рукою по свіжій крові Каролін.
Аліса з Ейденом намагались дістатися Каро. Розуміючи, що дітей можуть жорстоко поранити, якщо вони опиняться в проході (і не бажаючи, аби вони бачили, що трапилося з жінкою, котра, як вважала вона, була їхньою матір'ю), Ендрія потягнулась руками понад лавою поперед себе, щоби їх утримати. Вона впустила долі конверт ВЕЙДЕР.
Картер Тібодо очікував цього. Він так і стояв перед Великим Джимом, затуляючи того власним тілом, але вже тримав у руці пістолет, поклавши його собі не передпліччя. Тепер він натиснув гачок, і нахабна жінка в червоній сукні — та, котра призвела до цього бедламу, — полетіла шкереберть.
У міськраді панував хаос, але Картер його ігнорував. Він зійшов сходами зі сцени і спокійно пішов туди, де впала жінка в червоній сукні. Коли центральним проходом йому назустріч бігли якісь люди, він відкидав їх зі свого шляху наліво й направо. Маленька дівчинка, плачучи, намагалася вчепися йому в ногу, і Картер відбуцнув її вбік, навіть не поглянувши.
Спершу він не побачив конверта. Потім помітив його. Той лежав біля однієї з простягнутих рук тієї жінки, Ґріннел. Кривавий слід чиєїсь великої підошви відпечатався поперек напису ВЕЙДЕР. Так само незворушний серед хаосу, Картер озирнувся і побачив, що Ренні задивився на колотнечу в аудиторії з обличчям, на якому читався шок і недовіра. Добре.
Картер висмикнув з-за пояса на собі сорочку. Якась жінка з вереском — то була Карла Венціано — налетіла на нього, він відштовхнув її геть. Потім він запхав конверт ВЕЙДЕР собі ззаду за пояс і завісив його сорочкою.
Трохи убезпечитись ніколи не завадить.
Назад до сцени він відходив задкуючи, бо не бажав зненацька отримати від когось удар. Досягши сходів, розвернувся й бігцем піднявся. Рендолф, безстрашний шеф міської поліції, так і залишався сидіти на стільці, з руками, складеними на своїх м'ясистих стегнах. Він міг би скидатися на статую, аби не єдина жилка, що билася в центрі його лоба.
Картер узяв за руку Великого Джима.
— Ходімо, бос.
Великий Джим подивився на нього так, ніби не зовсім розумів, де він чи хто він. Потім його очі трохи прояснішали.
— Ґріннел?
Картер показав на розпластане в центральному проході жіноче тіло, калюжа, що розпливалася навкруг її голови, була в тон її сукні.
— Окей, добре, — кивнув Великий Джим. — Давай вибиратися звідси. Вниз. Ти теж, Пітере. Вставай. — А оскільки Рендолф так і продовжував сидіти, вилупившись на осатанілий натовп, Великий Джим копнув його по гомілці. — Ворушись.
Серед цього пандемоніуму ніхто не почув тих пострілів, які прозвучали неподалік звідси.
25
Барбі з Расті дивилися один на одного.
— Що там збіса таке відбувається? — промовив Расті.
— Хтозна, — знизав плечима Барбі, — але щось негарне, судячи зі звуків.
Від міської ради долетіли звуки нових пострілів, а потім ще один торохнув набагато ближче: прямо в них над головами. Барбі сподівався, що це їхні визволителі… та тут почув чийсь крик: «Ні, Джуньйоре! Ти що, сказився? Вордло, прикрий мене!» Далі знов загриміли постріли. Чотири чи, може, п'ять.
— О Боже, — мовив Расті. — У нас неприємності.
— Чую, — погодився Барбі.
26
Джуніор затримався на ґанку поліцейської дільниці, озирнувшись через плече на новий вибух галасу в міськраді. Люди, що сиділи надворі, тепер стояли, тягнучи шиї, але дивитися там не було на що. Ні їм, ні йому. Імовірно, хтось застрелив його батька — сподівався Джуніор, таким чином самому йому буде менше роботи, — та наразі його ціль була тут, у поліції. У підвалі, якщо точніше.
Джуніор пропхнувся крізь двері з написом великим літерами: «ПРАЦЮЙМО РАЗОМ: ДЕПАРТАМЕНТ ПОЛІЦІЇ РІДНОГО МІСТА І ВИ». Йому назустріч поспішила Стейсі Моґґін. А за нею і Руп Ліббі. У кімнаті чергових, перед сварливим плакатом «КАВА І ПОНЧИКИ НЕ БЕЗПЛАТНІ», стояв Мікі Вордло. Який він був не качок, а виглядав зляканим і непевним себе.
363 
