119 
— Ви покинете, і то негайно, вашу рабську працю ґувернантки.
— Справді? Перепрошую, сер, тільки я її не покину. Я й далі робитиму все те, що
робила досі. Ми, як і раніше, не бачитимемось за дня, а ввечері можете посилати по мене, коли будете схильні мене бачити, і я прийду, але не раніше.
— Я хочу покурити, Джейн, або понюхати табаки, щоб оговтатися від цього всього, — pour me donner une contenance, — як сказала б Адель, — та, на лихо, я не маю тут ні портсигара, ні табакерки. Тож послухайте, що я скажу вам під секретом; тепер ваше свято, маленький тиране, та незабаром буде моє. Тоді я схоплю вас і триматиму, образно кажучи, на отакім ретязі (і він торкнув ланцюжок свого годинника). Отак, «найкраща з усіх, я носитиму вас у грудях, а то ще втрачу свій скарб».
Він сказав це, помагаючи мені вийти з карети. Поки він висаджував Адель, я поспішила зайти в дім, тікаючи від нього нагору.
Увечері він, як і завжди, запросив мене до себе. Я вже приготувала для нього заняття, бо зовсім не збиралася ніжно воркувати з ним у чотири ока. Я згадала його приємний голос і те, що він, як і всі співаки, любить поспівати. Сама я не була співачка, а його витончений смак визнав мене ще й поганою музиканткою, хоч я і з радістю слухала майстерних виконавців. Коли настав романтичний час смеркання і на землю опустилося синє зоряне покривало, я встала, відкрила рояль і іменем неба попросила його заспівати. Він сказав, що я — вередлива чарівниця і що краще він заспіває колись потім. Я ж запевнила його, що навряд чи трапиться така підхожа хвилина, як тепер.
— А тобі подобається мій голос? — спитав він.
— Дуже.
Я зовсім не хотіла підігрівати в ньому нахил до честолюбства і тільки, як виняток, виходячи з обставин, пішла на це.
— Тоді, Джейн, ти мусиш пригравати.
— Гаразд, сер, я спробую.
Я спробувала. Він одразу стяг мене із дзиґлика, назвавши партачкою і безцеремонно відштовхнувши від рояля. А я цього тільки й хотіла. Він сів на моє місце і почав пригравати собі сам. Грав він не гірше, ніж співав. Я вмостилася на підвіконні, і, поки розглядала звідти тихі дерева й туманний луг, він проспівав своїм приємним голосом ось який мелодійний романс:
Кохання, що єдиний раз приходить У полум'яну серця глибину, В моїй душі спалило сон і холод, Вогонь нестримний серце огорнув.
Його прихід спасінням був щоденним, І завжди горем був його відхід. Все, що гасило мрій моїх прийдешність, Гаряче серце сповивало в лід.
Так марив я блаженством невимовним: Кохати й буть коханим марив я, Я плив наосліп у життєвім морі, Й несла мене нестримна течія.
Той простір, непрохідний і широкий, Що між життями нашими проліг, Як океанських хвиль зеленоокість Перетинав мій нетерплячий біг.
Підступний, як розбійницькі засади В лісах життя, де завжди чатував Закон — володар Горя, Гніву й Влади, — Щоб дух людини єдності не знав.
Я обминав завади і погрози, Ознак зловісних я не визнавав, — Всі сумніви, що мучили мій розум, В стрімкому леті я нестримно рвав.
Було кохання тим дороговказом, Що вів мене, як райдуга, зі сну, Коли його мій зір, як дивну казку, Як вічне сяйво щастя, осягнув.
Безмежна радість завжди в серці сяє, її вогонь страждання обмине, Коли похмурі хмари огортають Й нещастя злі оточують мене.
І кожна мить моя така щаслива — Згоряє в ній моєї долі гнів. Хай мстива Лють летить на дужих крилах — В моїй душі лиш переможний спів.
Нехай людський закон мене карає, Хай спалить люта ненависть мене, Все ж Влади лють мене не подолає, Ніяке зло мій шлях не перетне.
З довірою моє кохання ніжне Віддало руку й прийняло мою, Закони шлюбні відтепер навічно В єдине наші душі обів'ють.
Згасив цілунок навісну пожежу, Моїх страждань погасла течія; Досяг я невимовного блаженства: Мене кохають, як кохаю я.
Він встав і підступив до мене. Його обличчя було збуджене, великі соколині очі блищали, і в кожній рисі проступали ніжність і жага. Спочатку я розгубилась, а потім почала жартувати. Я б не хотіла ні ідилічних сцен, ні палких освідчень, а до
того якраз і йшло. Треба було наготувати зброю для оборони. Я нагострила язика, і коли він підійшов, спитала його дещо задерикувато, про який то шлюб він торочить?
— Дивне ти мені ставиш запитання, люба Джейн.
— Справді? А я гадаю, що воно цілком природне і потрібне. Коханий заявляє, що його майбутня дружина помре разом з ним. Як розуміти цю чисто поганську ідею? Я особисто не збираюся вмирати разом з чоловіком — хай і не думає!
119 
