34 
Поруч з ліжком міс Темпл, напівзакрите білою запоною, стояло дитяче ліжко. Я розгледіла обриси тіла під ковдрою, однак лице ховалося за завісою. Доглядальниця, з якою я розмовляла в саду, спала, сидячи в кріслі; на столі тьмяно блимала свічка. Міс Темпл ніде не було видно. Згодом я дізналась, що її покликали в тифозну палату до дівчинки, яка почала марити. Я перейшла кімнату і спинилася перед ліжком; моя рука торкнулася запони, однак я вирішила спершу заговорити, а тоді вже її відслонити. Я все ще боялася побачити перед собою мертве тіло.
— Елен! — прошепотіла я. — Ти не спиш? Вона поворухнулася, відгорнула запону, і я побачила її лице — бліде, схудле, але цілком спокійне; вона так мало змінилась, що мій страх миттю розвіявся.
— Невже це ти, Джейн? — спитала вона своїм лагідним голосом.
«Ні, — подумала я. — Вони помиляються, Елен не вмирає! У неї таке спокійне лице, і говорить вона так спокійно».
Я нахилилась над ліжком і поцілувала її: чоло було холодне, щоки позападали, руки схудли, проте усмішка була та сама.
— Чом ти сюди прийшла, Джейн? Вже дванадцята година, я чула, як пробило одинадцяту кілька хвилин тому.
— Я прийшла навідати тебе, Елен. Я чула, що ти дуже хвора, тож не могла заснути, не поговоривши з тобою.
— Виходить, ти прийшла зі мною попрощатися і, мабуть, вчасно.
— Ти кудись їдеш, Елен? Додому?
— Так, я вирушаю в далеку мандрівку — до мого останнього дому.
— Ні, ні, Елен! — вигукнула я у відчаї, ковтаючи сльози.
В цей час у Елен почався напад кашлю, однак доглядальниця спала собі далі; коли напад минувся, Елен кілька хвилин лежала знеможена, а потім шепнула:
— Джейн, твої голі ноженята замерзли. Ляж до мене і вкрийся моєю ковдрою.
Я так і зробила; вона обняла мене однією рукою, а я міцно пригорнулась до неї. По довгій мовчанці вона знов заговорила, все так само пошепки:
— Я дуже щаслива, Джейн. І коли ти почуєш, що я вмерла, то не побивайся: нема за чим. Всі колись повмираємо, а моя хвороба не болісна, вона підточує мої сили лагідно, поволі. Я спокійна. На цьому світі не залишається нікого, хто б дуже жалкував за мною: у мене є тільки батько — він недавно оженився і не довго тужитиме. Вмираючи молодою, я уникаю багатьох страждань. Мені бракує здібностей і талантів, з якими можна пробити собі дорогу в житті, у мене б завжди щось виходило не до ладу.
— Але куди ти йдеш, Елен? Хіба ти бачиш куди? Хіба ти знаєш?
— Я вірю і сподіваюсь: я йду до Бога.
— А де ж Бог? І що таке Бог?
— Це мій і твій творець, він ніколи не зруйнує того, що створив. Я беззастережно вірю в його силу і цілковито покладаюся на його доброту: я лічу години до тієї великої миті, коли стану перед ним.
— То, виходить, Елен, ти певна, що є таке місце на небі, куди потрапляють наші душі, коли ми повмираємо?
— Я певна, що є майбутнє життя, я вірю, що Бог добрий, тож я без страху віддаю йому мою безсмертну душу. Бог — мій отець, Бог — мій друг, я його люблю і вірю, що й він мене любить.
— І я знову побачу тебе, Елен, коли помру?
— Ти прийдеш в те саме царство щастя, і тебе прийме той самий всемогутній і всюдисущий отець — не сумнівайся в цьому, люба Джейн.
Я знов запитала, та цього разу лише в думці: «Де ж те царство? Чи воно справді існує?» І ще міцніше обняла Елен, — вона була мені дорожча, ніж будь-коли, мені несила було розлучитися з нею. Я лежала, сховавши обличчя в неї на плечі. Трохи згодом вона промовила ніжним голосом:
— Як мені хороше! Останній напад кашлю трохи мене стомив, я, мабуть, зможу заснути, але ти не кидай мене, Джейн, мені б хотілося, щоб ти була зі мною.
— Я лишуся з тобою, люба Елен, і ніхто мене від тебе не забере.
— Тобі тепло, люба?
— Так.
— На добраніч, Джейн.
— На добраніч, Елен.
Вона поцілувала мене, я її, і невдовзі ми обидві заснули.
Коли я прокинулась, був уже день. Мене розбудило якесь незвичайне погойдування; я звела очі: хтось тримав мене на руках, то була доглядальниця — вона несла мене коридором назад до спальні. Ніхто мені не вичитав за те, що я покинула своє ліжко, — і без мене вистачало клопоту. Ніхто не відповідав на мої численні запитання, але через день-два я довідалася, що міс Темпл, повернувшись до себе на світанні, застала мене в ліжку Елен: я лежала, притулившись обличчям до її плеча, обнявши її за шию. Я спала, а Елен була вже мертва.
Поховали її на броклбріджському кладовищі. Протягом п'ятнадцяти років на її могилі зеленів тільки порослий травою горбочок, тепер там лежить сіра мармурова плита, на якій викарбувано її ім'я і слово «Resurgam».
34 
