Последние отзывы

  43  

І відразу оголосили про те, що літак прямує на запасний аеродром до Мумбаю. Бідолашний Х'ялмар саме звідти і припхався до Нью-Делі зустрічати свою Марлу.

Довгочасове неспання розмиває контури реальності, додає речам несподіваних присмаків і неочікуваних назв. Люди видаються малознайомими і пронизливо красивими. Рідні люди. Нерідні постають аморфним фоном.

Митний контроль, сценарні запитання, сценарне завмирання серця, все більше й більше людей у формах, просто якісь орди індійських напівсонних солдатів, а попереду всіх — сяючий білявим волоссям і невиспаними синіми очима Х'ялмар. Посміхаючись і розмахуючи руками.

— Якийсь ти нереально сьодні гарний! — замість привітання виголосила Марла. — Я вже й забула, який ти. і англійською Щелепи ще не шамкають… Спати, певно, хочеш?

Певно, хотів. Чекав же її 12 годин в аеропорту Індіри Ганді.

— Ух ти, відразу індійське кіно! — невиховано запищала Марла, уздрівши двох сікхів у помаранчевих чалмах. — Так значить, це все чиста правда?

Х'ялмар втомлено, проте багатообіцяюче посміхався.

— Східна Азія. — Для чогось констатувала Марла. Вийшли з аеропорту, сіли до таксівки марки «Амбассадор». Смішної чорної лакованої машини в дусі Гічкока, причому 2000-го року випуску.

— Косять під антикваріат навіть тут… — пізніше скаже Марла. Зараз вона просто балушила широчезно розплющені очі на все, що траплялося дорогою: бездомні сірі святі корови, їхні бики з дивовижними, як на думку мешканця середніх широт, ґулями на карку, дітлахи, що навіжено грали в крокет на витоптаних галявках, картонно-целофанові житлові споруди тих, хто мав нагоду вродитися під знаком найнижчої касти, зустрічні моторикші зелено-жовтих кольорів із гумовими шторками і боллівудською музикою на всю горлянку пукалок-динаміків.

— Тобі би до Мумбаю спершу… — зітхнув Х'ялмар, зауваживши Марлиний миклухо-маклаївський вираз обличчя, — там усе куди реальніше.

— Реальніше за це?!

— Ну так, там — справжня Індія. З усіма її запахами, звуками і кольорами.

Отже, тутешні запахи людських придорожніх екскрементів і сечовини, що розкладалася на сонці, ще не відбивали достатнього колориту країни. До них, місцевих запахів, ще треба було принюхуватися, щоб їх ідентифікувати.

— Знаєш, тут воно тхне куди менше, ніж в Індонезії… -з доброю посмішкою констатувала Марла.

— Ти не була в Мумбаї, — ще раз скрушно повторив Х'ялмар. Марлина зростаюча ненависть до країни мрій, у якій належало віджити два роки, гірко його засмучувала. Але Марла моментально забувала про неї і вже на повну силу відловлювалася від Індії.

— Тут таки зовсім не тхне! — ніяк не полишало її щастя чуттєвого естета, — навіть вихлопними газами. Тут дихати можна на дорозі!

(В Джокджакарті після десятихвилинного перебування на проїжджій частині без карбонової маски Марла вже скаржилася на прогресуючий рак легенів).

— Ага, тепер можна. Після того, як літаки не могли вже сідати в аеропорту Делі, а люди не бачили світанку через постійний смог, вирішили перейти на природній газ.

Тим часом дорожній трафік залишався скаженим, а руки з сигналів тут ніхто не прибирав і на мить — певно, вважалося би за лохівство. Кількома днями пізніше Марла відловить усі форми і змісти цієї катавасії, спізнюючись на потяг до непальського кордону (назву міста, куди слідував той потяг, вона так і не запам'ятала), сидячи в моторикші й спокійнісінько покурюючи неоковирну цигарку купленого в Агрі гашишу. Купленого в такого ж водія рикші, тільки трохи молодшого і схожого на українського письменника Любка Дереша.

Будинки в Індії будувати не вміли. Певно, вчилися тій майстерності у британських колонізаторів.

— Замість того, щоби збудувати нормальні стіни і повкладати подвійні вікна, британці придумали підлоги й ковдри з електропідігрівом… — Х'ялмар навшпиньки крався з холодної ванни до холодної спальні. Цій бетонній підлозі підігрів і не снився. Спати мусили в теплих шкарпетках, штанях, светрах і шапках. Марла на такій немилосердній холодризі не вірила навіть у захисну дію протименінґітного щеплення.

— Якої сраки, питається, Марлочка брала з собою купальник і всі ці грьобані футболочки? — залізати доводилося під дві ковдри і ще бажано було закидатися зверху всіма шматами, які були в господарці.

— Ото тобі й теплі краї… — цокотіла зубами Марла, щосили притискаючись до Х'ялмара. Про жоден секс в такому температурному режимі не могло бути й мови.

  43