ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>




  67  

Спершу Марла навіть боялася сісти на ліжко чи скинути шкарпетки на один із дивнотканих килимків кімнати. Відтак на додачу до всього в двері дуже ввічливо постукали, й служки в національному одязі (хоча вже було по шостій — можна вдягати казна-що!) занесли до кімнати пляшки з гарячою водою й повкладали їх у ліжка, щоби нагріти постіль подорожнім. У Марли все більше й більше відвисала щелепа, з огляду на різьблені й розписані балки на стелі, на розцяцьковані стіни, на дивовижні столики, стільчики та інші предмети інтер'єру

— Дивно, — думала Марла, — з одного боку, тут все так, ніби ти на іншій планеті. А з другого, це все не викликає такого нестерпного й болючого відчуття чужинності, як скажімо, острів Ява… — вже сказавши це. Марла збагнула, що думала вона вголос, і Х'ялмара це п спостереження вже встигло засмутити.

— Пробач…

— Ні, Марло, це ти мене пробач. Я не хочу силою тримати тебе в ненависній Індонезії.

— Перестань, малий, ти не тримаєш мене силою. Я вже почала звикати. Я маю, чим зайнятися там…

— Облиш, не втішай мене. Це нормально — щось тобі подобається, щось ні. Ти хочеш до Києва — я ж бачу.

— Я нікуди не хочу. В сенсі, назавжди.

— А що таке «завжди»?

— А що таке «ти і я»? — засміялася Марла, збагнувши, що зараз вони цитують пісню ТRІСКY. Х'ялмар посміхнувся й обійняв її.

— Гаразд, якось воно буде. Час покаже. А зараз у нас на черзі ванна на гарячих каменях.

— Це ще що таке? Типу, сауна по-бутанському?

— Ні, це, певно, ліпше. Думаю, фіни, що працюють в Друку [71], ліпше почуваються, ніж фіни в Замбії. Тут уже все є. А там вони будують сауни собі.

— Дурдом… — Марлу прошиб піт від думки про збудовану 188 дев'яностоградусну парилку на тлі природної п'ятдесятиградусної. — Нє, все-таки добре, що наш проект у Південно-Східній Азії. Принаймні там люди знають, що таке дощ. Я б не вижила с без нього, як і без вітру.

— І як я без сауни, — Х'ялмар поплескав себе по животі, набундючивши щоки, зображаючи з себе типового фіна. В двері знову постукали:

— Лазня готова.

Марла зітхнула й загребла з ванної два величезних білих рушники:

— Ну, ходім… — ідея ця не дуже її гріла, на вулиці було зимнувато навіть у вовняному светрі.

Лазнею була невеличка дощата будівля, схожа на сарайчик в українському смт. Перед лазничкою було розкладено багаття, довкола нього розташувалося з трійко дорослих і один хлопчик-підліток.

— Заходьте! — запрошував один із них, досить гарний юнак, котрий, як згодом виявилося, був менеджером готелю, на диво легким і на диво ерудованим.

— Скажете, якщо вам буде зимно, ми принесемо ще каміння. А холодна вода там є, доллєте, в разі чого.

— Ага, добре… — Марла нарешті ступила до лазнички. Всередині було темно. Лише кілька смолоскипів і відблиски вогнища знадвору освітлювали дві подоби дерев'яних ночв, наповнених водою. Нижню частину цих ванночок було перегороджено дощатою заставкою — так, аби розпечене на вогні каміння, викладене за нею, не попекло ступні того, хто купається. Вода була приємно теплою, вхід до лазнички завішено простирадлом, для скинутого одягу пропонувалося стільці, поряд із ковшиками для холодної води лежало мило. Х'ялмар роздягнувся і заліз у ванну

— Я не буду, — накопилилася Марла, — вони тут всі шоряться, а я цицьками блимати буду!

— Марлочко, вони попереджають, коли заходять.

Цієї ж миті без стуку чи попередньої голосової звукоподачі до лазнички зайшов менеджер:

— У вас тут все гаразд?

— Ага, просто чудово! — крізь зуби прошипіла злобна Марла. її саму злив цей бозна-звідки взятий пуританський настрій. — Щось мене заклинило. Чи просто холодно мені?

— Тут не холодію. Лізь у воду. Такий кайф… — Х'ялмар заплющив очі й витягнув тіло. Марла, врешті-решт, наважилася роздягнутися до майток і теж занурилася у бутанську ванну. Тепла вода миттєво пожирала змерзле тіло.

— Гаряче! — Марла плюснула цілий ковшик зимної води. — Холодно…

— Ти дуже гарна…

— Га?

— Ти дуже гарна в цьому світлі.

— От йолка-палка! То при світлі денному тобі я не мадонна?!

Х'ялмар стиха засміявся. Напівтемрява й густота повітря бутанськоі лазнички на гарячому камінні не допускали різких голосних звуків. Вода стиха хлюпала при найменшому поруху, тендітні хвильки відловлювали мерехтіння смолоскипів, Мар-лина шкіра й собі світилася якимось теплим підводним світлом, а Х'ялмарові очі здатні були вмістити відображення всієї картини разом.


  67