231 
— Ти й так дуже добре говориш, — дивним здушеним голосом промовив Рон. Флер йому всміхнулася. А Герміона насупилась.
— До побашення, ‘Аггі, — сказала на прощання Флер. — Було стгашенно пгиємно з тобою познайомітися!
Гаррі не міг стамувати хвилювання, дивлячись, як Флер повертається галявиною до мадам Максім. Її сріблясте волосся розвівалося й сяяло в сонячному промінні.
— Цікаво, як від’їжджатимуть дурмстренґці? — спитав Рон. — Думаєте, вони зможуть керувати кораблем без Каркарофа?
— Каркароф не керуват, — почувся грубуватий голос. — Він сидів у своїй каюті, поки нами поробито всю роботу.
Крум прийшов попрощатися з Герміоною.
— Ми можемо поговорити? — спитав він у неї.
— Так… аякже… — трохи схвильовано відповіла Герміона і пішла за Крумом крізь натовп.
— Недовго там! — голосно закричав їй услід Рон. — Диліжанси от–от будуть!
Поки Гаррі виглядав диліжанси, Рон кілька хвилин щосили витягував над юрбою шию, намагаючись побачити, що роблять Крум з Герміоною. Вони повернулися дуже швидко. Рон витріщився на Герміону, але її обличчя було незворушне.
— Мені подобався Діґорі, — сказав Крум Гаррі. — Він завжди був до мене ввічливо. Завжди. Хоч я й із Дурмстренґу… з Каркарофим, — додав він, насупивши брови.
— У вас уже є новий директор? — запитав Гаррі.
Крум стенув плечима й потис руку Гаррі, а тоді Рону.
Рон скривився так, наче його мучила болісна внутрішня боротьба. Крум уже почав віддалятися, коли Рон раптом крикнув:
— А можна взяти в тебе автограф?
Герміона відвернулася, усміхаючись до безкінних диліжансів, що котилися до них дорогою, доки здивований, але втішений Крум підписував для Рона клаптик пергаменту.
* * *
Коли вони під’їжджали до вокзалу Кінґс–Крос, погода за вікном нічим не нагадувала тієї, що стояла у вересні, коли друзі їхали до Гоґвортсу. На небі не було ані хмаринки. Гаррі, Рон та Герміона зуміли зайняти окреме купе. На клітку Левконії знову накинули Ронову мантію, щоб сова нарешті перестала ухкати; Гедвіґа, сховавши голову під крило, дрімала, а на вільному сидінні лежав, скрутившись у клубок, Криволапик, що скидався на велику руду подушку. Тепер, коли потяг віз їх на південь, друзі розмовляли набагато вільніше, ніж цілий тиждень перед цим. Гаррі відчував, що Дамблдорова промова на бенкеті якимось чином його розпружила. Тепер йому вже не так боляче було обговорювати пережите. Свою розмову про те, що придумає Дамблдор, щоб зупинити Волдеморта, вони перервали лише тоді, коли приїхав візочок з їжею.
Повернувшись від візочка і запихаючи гроші в портфель, Герміона вийняла примірник «Щоденного віщуна».
Гаррі зиркнув на газету, непевний, чи хоче він знати, що там написано, але Герміона, помітивши його погляд, спокійно сказала:
— Там нічого немає. Можеш сам подивитися, але там справді нема анічогісінько. Я перевіряю. Аж на другий день після третього завдання з’явилося повідомлення, що ти виграв турнір. А про Седрика навіть не згадують. Жодного слова. Якщо хочеш знати мою думку, то це Фадж примусив їх мовчати.
— Ріту він мовчати не примусить, — сказав Гаррі. — Особливо якщо йдеться про такий сюжет.
— О, Ріта нічого не писала ще з третього завдання, — дивно стриманим тоном сказала Герміона. — До речі, — додала вона і голос її затремтів, — Ріта Скітер довгенько не буде з’являтися в пресі — якщо не захоче, щоб я виказала її таємницю.
— Ти про що? — нашорошив вуха Рон.
— Я з’ясувала, як саме вона підслуховувала приватні розмови, хоч їй і було заборонено з’являтися на території школи, — сказала Герміона.
Гаррі здалося, що всі ці дні Герміоні смертельно хотілося про все їм розповісти, але зі зрозумілих причин вона стримувалася.
— Як вона це робила? — спитав Гаррі.
— Як ти дізналася? — здивовано глянув на неї Рон.
— Власне кажучи, Гаррі, ідею подав мені ти, — сказала Герміона.
— Я? — спантеличено перепитав Гаррі. — А як?
— Підслухування за допомогою жучків, — щасливо мовила Герміона.
— Але ж ти казала, що вони не діють…
— Та не електронних жучків, — перебила його Герміона. — Розумієте… — Герміонин голос затремтів від стримуваного тріумфу, — Ріта Скітер — незареєстрований анімаг. Вона може перетворюватися…
Герміона витягла з портфеля маленьку скляну баночку, заткнуту корком.
— … на жука.
— Жартуєш, — сказав Рон. — Ти не… Вона не могла…
231 
