Последние отзывы

  312  

Вони дивилися одне на одного. Луна ледь помітно всміхалася. Гаррі не знав, що й казати чи що думати. Луна вірила в такі химерні речі… але ж він був переконаний, що також чув голоси за завісою.

— А може, все ж допомогти тобі шукати речі? — запитав він.

— Та ні, — відмовилася Луна. — Піду я, мабуть, на бенкет, з’їм якийсь пудинг, а тим часом усе й з’явиться… завжди врешті–решт з’являється… Ну, гарних тобі канікул, Гаррі.

— Ага… тобі теж.

Гаррі дивився, як вона йде, і відчував, що жахливий тягар у грудях трохи полегшав.

* * *

На другий день усі розїжджалися. Поїздка на «Гогвортському експресі» була насичена подіями. По–перше. Мелфой, Креб і Ґойл, які цілісінький тиждень тільки й чекали нагоди напасти, коли поблизу не буде вчителів, спробували влаштувати на Гаррі засідку, коли він вертався з туалету. Можливо, напад їм би вдався, якби вони, на свою біду, не засіли якраз навпроти купе з членами ДА. Ті крізь скляні двері побачили, що діється, і всі як один кинулися Гаррі на допомогу. Коли Ерні Макмілан, Анна Ебот, Сьюзен Боунз, Джастін Фінч–Флечлі, Ентоні Ґольдштейн і Террі Бут випробували на Мелфоєві, Кребові й Ґойлові безліч різних заклять та замовлянь, яких навчав їх Гаррі, ті почали нагадувати трьох велетенських слизняків, чомусь одягнених у гоґвортську шкільну форму. Гаррі, Ерні й Джастін запхнули їх на багажну полицю й полишили там киснути.

— Дуже хотілось би побачити обличчя Мелфоєвої матері, коли він злазитиме з поїзда, — з помітним задоволенням сказав Ерні, дивлячись, як зверху звивається Мелфой. Ерні не забув приниження, що його зазнав від Мелфоя, коли той, будучи короткий час членом інквізиторського загону, зухвало зняв очки з Гафелпафу.

— А от Ґойлова мати, мабуть, зрадіє, — додав Рон, який прийшов перевірити, що там була за метушня. — Він тепер значно гарніший… до речі, Гаррі, там уже під’їхав візочок з харчами, якщо ти чогось хочеш…

Гаррі подякував усім і повернувся з Роном у своє купе, де купив цілу купу тістечок та гарбузових пиріжків. Герміона знову читала «Щоденного віщуна». Джіні розгадувала вікторину в «Базікалі», а Невіл погладжував свою мімбулус мімблетонію, що за рік добряче виросла й тепер від доторків дивно гула.

Гаррі й Рон більшу частину поїздки грали в зачаровані шахи, а Герміона читала їм уголос окремі місця з «Віщуна». Там тепер було повнісінько статей про те, як відганяти дементорів, про міністерські намагання напасти на сліди смертежерів, а також істеричні листи читачів, які повідомляли, що зранку повз їхню хату прогулювався Лорд Волдеморт…

— Ще нічого й не почалося, — Герміона похмуро склала газету. — Але вже скоро…

— Гаррі, — тихенько сказав Рон, киваючи на скляні двері купе.

Гаррі озирнувся. Коридором проходила Чо в супроводі Марієтти Еджком, яка натягла на голову лижну шапку–маску. Він на мить зустрівся поглядом з Чо. Вона зашарілася й пішла далі. Гаррі зиркнув на шахову дошку саме вчасно, бо Ронів офіцер уже зганяв з поля його пішака.

— До речі… е–е… а що в тебе з нею? — неголосно спитав Рон.

— Нічого, — чесно зізнався Гаррі.

— Я… чув, що вона зараз з кимось зустрічається, — нерішуче сказав Рон.

Гаррі здивовано виявив, що ця інформація анітрохи його не засмутила. Бажання справити на Чо враження залишилося в минулому, яке вже не мало до нього ніякого стосунку. Після Сіріусової смерті в те минуле відійшло багато таких бажань… тиждень, що минув відтоді, тривав, здавалося, довго–довго, поєднавши два різні світи — один з Сіріусом, а другий без нього.

— Добре, що ти з нею зав’язав, старий, — переконано заявив Рон. — Тобто вона гарненька… але тобі краще знайти не таку смурну.

— З іншим, можливо, вона й веселіша, — знизав плечима Гаррі.

— А з ким вона зараз, до речі? — спитав Рон у Герміони, але відповіла йому Джіні.

— З Майклом Корнером, — повідомила вона.

— З Майклом?.. — піднявся з сидіння Рон, щоб на неї глянути. — Але ж то ти з ним зустрічалася!

— Більше не зустрічаюся, — твердо заявила Джіні. — Йому не сподобалося, що Ґрифіндор побив у квідич Рейвенклов, він почав страшенно дутися, тож я послала його під три чорти, і він побіг втішати Чо. — Джіні неуважно почухала кінчиком пера ніс, перевернула «Базікало» догори дриґом і почала позначати галочками правильні відповіді.

Рон дуже зрадів.

— Я завжди вважав, що він трохи причмелений, — сказав він, підштовхуючи свою королеву до тремтячої Гарріної тури. — Добре, що ти його спекалася. Тільки наступного разу… вибирай когось… кращого.

  312