58 
Село було далеченько, кілометрів сім.
— Ну, гаразд уже!.. Запрягайте Муську та їдьте, — милостиво сказав дід Кадикало. — Тільки ж глядіть, обережно. Воза мені у канаву не перекиньте.
… Концерт Федькові не сподобався.
— Хіба то концерт! Хіба то солісти!.. Слабаки! Ота, що «Солов'я» співала! Га? Дзижчала ж, як циркулярка. А той, ідо «Ой вербо!..» Тільки губами плямкав. Ми б хіба ж так заспівали.
Хлопці стримано мовчали. Їм не хотілося сперечатись. Кобила Муська теж мовчала. Кобила Муська концерту не бачила. Поверталися додому поночі.
— Ой, вербо-вербо… — щосили затягнув Федько.
— … де-ге ж ти зросла!.. — не дуже охоче підтягли хлопці.
Та потроху розспівалися. Нудно їхати мовчки.
І як почали з «Ой вербо!», так і продовжували співати отих, що починалися на «Ой» — «Ой не світи, місяченьку», «Ой цветет калина», «Ой наступала та чорна хмара», «Ой не шуми, луже» і т. д.
Федько сидів, звісивши ноги, по один бік воза, хлопці спинами до нього — по другий.
Кобила Муська на ходу пряла вухами — не любила вона крику.
Нарешті хлопці захрипли й примовкли.
Федько сидів, метляючи ногами. І раптом нога його попала між колесом і возом.
— Ой, нога! — закричав Федько.
— Ой, нога-нога! — дружно підхопили за спиною в нього хлопці. Вони думали, що він затягнув нову пісню.
— Ой, болить! — знову закричав Федько.
— Ой, болить-болить! — знову дружно підхопили хлопці. Вони ж звикли, що Федько не співає, а кричить.
Ще б трохи, і, може, лишився б Федько калікою на все життя. Від розгубленості і болю він забув, як зупиняють коней.
Але кобила Муська була доброю і розумною кобилою. Вона серцем відчула, що тут діється щось не те. І сама спинилася…
Ансамбль «Орбіта» так і не виїхав на гастролі. Він припинив своє існування.
Хтозна, про що думає тепер кобила Муська у той час, як шеф Федько Таратута старанно розчісує їй гриву і вибирає з хвоста реп'яхи.
Вона дрімає, похиливши голову, і тільки раз у раз здригається.
Може, вона думає про те, що справжній верховода мусить бути не лише дужим, а ще й добрим і благородним.
А може, їй просто сниться, що вона виступає на естраді.
Хтозна.
Ніхто не знає, про що думають старі розумні коні…
ОСТАННЯ БОМБА
Водна бомба — це, звичайно, не воднева бомба. Та все-таки це — бомба.
Я не знаю, хто винайшов водневу бомбу. А водну бомбу винайшов Володька Лобода. Як і все геніальне — це дуже проста штука. Береться соска, звичайнісінька гумова соска для немовлят, що надівається на пляшку з молоком. Ця сама соска в даному випадку надівається не на пляшку, а на водопровідний кран. Потім кран потроху відкручується. Під тиском води соска розтягується і незабаром перетворюється на отакенну ковбасяку.
Коли ви відчуваєте, що вона от-от лусне, ви негайно закручуєте кран, перев'язуєте соску ниткою і обережно знімаєте. Бомба готова. Якщо тепер ви її кинете, то від найменшого зіткнення з головою ворога бомба розривається, і вашого супротивника заливає водою з голови до ніг. Ефект надзвичайний! Ворог отетерів і принаймні на півгодини вибув із строю (доки не висушиться або не переодягнеться).
В разі потреби водну бомбу легко можна переробити на автомат-водомет. Для цього на кінчику соски прокушується маленька дірочка (як це завжди робиться при звичайному її застосуванні), і, коли ви стискаєте соску в руках, з цієї дірочки тоненькою цівкою чвиркає вода, короткими або довгими автоматними чергами, залежно від бажання та обставин.
За автомат-водомет також прекрасно може правити дитяча гумова клізмочка-груша.
Коли ви користуєтесь нею, то, крім усього іншого, супротивник відчуває себе ще й морально пригніченим. Отож ви досягаєте подвійного результату. Проте користування «грушею» досить ризиковане. Бо деякі несвідомі батьки вважають це безсовісним хуліганством і активно протестують проти обливання своїх дітей з цього «нецензурного» предмета.
Та Володька Лобода не був би Володькою Лободою, якби звертав на це увагу.
Володька Лобода абсолютно неповторна й неможлива людина. Він не визнає жодних ігор, крім війни.
У Володьки широке вилицювате обличчя і приплюснутий, без перенісся ніс — яку боксера або американського гангстера. Вузькі монгольські Володьчині очі палають божевільним вогнем, коли він гасає по подвір'ю і гаркаво репетує: «Угя!» — що має означати «ура». Якщо треба зобразити постріл, Володька не кричить звичайне «піф», «паф» або «пу». Наставляючи пістолетом вказівний палець, він противним голосом несамовито гугнявить: «Ань-ань! Ань-ань!..» І ці неймовірні звуки сіють у ворожих лавах страшенну паніку.
58 
