Сначала, вроде бы ничего, но потом стало скучно, ггероиня оказалась какой-то противной... 
95 
Іветта не помітила полохливого няньчиного погляду. Усміхнулася краєчками вуст: от і ще однією проблемою менше. Платон сам із Дезінфікатором упорався. Відкинулася на спинку крісла — хай спина спочине, — попросила няньку:
— Розігрій парафін на водяній бані, Ангеліночко.
Парафінові маски для втомлених рук Іветта робила нечасто, але регулярно і тільки тоді, коли день проходив без пригод, а ніч не віщувала проблем. Хвилина повного розслаблення. Забуття. Сьогодні можна. Дезінфікатор, певно, червоніє від роздратування і зганяє злість на Лідочці. А Іветта давно їй казала: розлучайся! Не наша людина. Сказала би матері, Іветта б Лідочці пару дібрала. У неї око пильне. З хутірською ж не прогадала!
Іветта обережно опустила долоні в теплий розплавлений парафін, задумалася. «Так! З Раєчкою я не помилилася. Платонові однозначно стало краще. Він став більш витриманим і передбачуваним. І здається, ця сіра миша йому подобається. Який жах! Треба якось звикнути до цього факту. До неї самої, бо вона не така проста, як здається. Так, тиха. Тиха і покірна, та вже надто напружена. Треба подарувати їй щось коштовне. Щось яскраве. Щось… домашнє, аби не виникало спокуси вирватися на вулицю і похвалитися. Щось неймовірне. Платон. Я замовлю золотий ланцюжок із медальйоном у вигляді імені "Платон" Головне, щоби Платон не забажав медальйона з іменем "Рая". Ні! Не даруватиму золота. Може, годинник? Чудова ідея. Ні! Навіщо їй годинам лік вести. Каструлі! Я подарую їй набір каструль. Психологічно правильно: вона обростає власним господарством, готує для Платона у своїй каструлі… Ілюзія самостійності. Так! Я подарую їй каструлі!»
Наприкінці лютого, за півтора місяця по тому, як відбулося те дивне весілля, Іветта остаточно заспокоїлася. Після всіх тривог, появи дівчини, Лідоччиних нервів і підступного втручання Дезінфікатора життя нарешті повернулося до звичного режиму. Лялька вела себе бездоганно: зранку вже стояла перед Іветтою з пластянками. Іветта розкладала в них денну порцію ліків для сина, змушувала Раю випити протизаплідні пігулки і з усмішкою благословляла ляльчин день. Рая куховарила в нових каструлях, прала постільне, доглядала за Платоновим одягом і на вулицю не рвалася. Принаймні, коли Іветта повідомляла про черговий похід до перукаря чи в магазин, Платон вказував на няньку і казав:
— Піде Ангеліна.
— І в перукарню я? — дивувалася нянька. — Я би краще до храму Божого.
— А ти, Раєчко, хіба не хочеш причепурити волосся? — демонстративно привітно питала Іветта.
— Ми зайняті, мамо! — відповідав Платон, і вже саме те, що замість ляльки відповідав син, тішило Іветту.
— Чим? — все ж питала.
— Я вчу Раю користуватися комп'ютером.
— Добра справа… — здавалася. — Добре, у магазин піде Ангеліночка.
— Я і косу Раї помити можу! — сміялася нянька.
— Дякую. Я сама… — напружено відповідала дівчина, а Іветта вкотре відзначала ту напругу. І нові каструлі не допомогли.
Рая теж не пропускала настороженого пильного погляду красивої пані. Навчилася читати з очей. Ось коли та щось дарує, треба всміхатися. А коли вони з Платоном удень надовго в його кімнаті зачиняються, так у пані очі темні. Та найбільше пані дратує, коли ввечері Платон відмовляється вечеряти за круглим столом у вітальні. Кладе на тарілки всього чого хоче, тягне Раю до кімнати. Тоді пані кам'яніє за столом і майже не їсть. А це вже геть погано. Треба, щоби пані всміхалася. Можна було би просто сказати Платонові: «Повечеряємо у вітальні», та тоді пані здогадається, від кого милостиня. А як зробити, щоби Платон сам захотів того, дівчина й гадки не мала.
Нянька допомогла. Припхалася одного ранку до Платонової кімнати з пилососом.
— А ти як думав! — бурчала. — Ти тут знай кришиш собі на килим, а мені — гнися!
— Вийди, Ангеліно, — наказав Платон. — Ти заважаєш нам із Раєю.
— А ти, нечемо, вечеряй, як усі люди, за столом, тоді й мені легше буде.
Платон насупився, кивнув:
— Добре, Ангеліно. Ти і пилосос перемогли.
І все стало — як раніше. Уранці Іветта поспішала до пацієнтів, удень кілька разів телефонувала додому: перевіряла, чи дотримуються режиму, а ввечері втомлена і щаслива сідала за стіл, де на неї чекав Платон. Ну, і ця… То нічого. Її можна просто не помічати. Іветта брала в руки виделку, дивилася на Платона, питала:
— Як минув день, синку? Переконана, сьогодні ти дізнався про щось нове і зараз обов'язково розкажеш мені…
95 
