Последние отзывы

  29  

— Зніми! — І зиркнув на Марусю гнівно.

Маруся з Льошкою сиділи на почесному місці неподалік від молодих, поруч із головою та його жінкою.

— Марусю! А що це ти засмучена, як та світла печаль невтішна? — спитав Старостенко серйозно.

Стьопка почув, насторожився.

Маруся повільно розправила плечі, всміхнулася, до чоловіка притулилася:

— Оце вирішили дитинку завести та так старалися, аж повтомлювалися.

Німець почервонів. Старостенко реготнув, Льошку по плечу поплескав:

— Старайтеся мені! У нас демографічні показники того… кульгають на обидві ноги. — Молодим пальцем погрозив. — І ви мені теж старайтеся!

Тетянчин батько зрозумів слова голови, як наказ до термінового виконання, підхопився і оголосив:

— Хай уже молоді йдуть до хати, а то понапиваються і не зможуть… А треба!

Німець підхопився аж занадто жваво, і рокитнянці відзначили цей факт веселим гамором за столами.

— Ні, ви тільки на Барбуляка погляньте! Підскочив як ужалений! — реготали одні.

— Та, звісно… Дочекатися не може! — жартували інші.

Тетянка манірно встала з-за столу, прозорою фатою лице затулила.

— Якщо хто нам зі Степаном на першу шлюбну ніч побажати чогось хоче, то ми… — замовкла, засоромилася.

Ніна Іванівна розгубилася, смикнула доньку за фату.

— Це ще що таке?!

— Звичай такий… Нетутешній… Хочу, щоб у мене на весіллі по-особливому було, — відповіла бібліотекарка і оце процитувати б змогла уривок з любовного роману, де якась сволота П'єр півроку морочив голову якійсь Женев'єві й таки умовив її на весілля, та коли молоді уже совали собі у бік опочивальні з високим ліжком, колишня П'єрова коханка Розанна від розпачу запропонувала, щоб усі гості побажали молодим на цю ніч чогось виняткового і казкового, бо сама хотіла побажати П'єрові, щоб він не перестав її кохати. Та сталося навпаки — після тих побажань гультяй П'єр навіки забув розпусницю Розанну і до смерті любив тільки сухотну та багату Женев'єву.

Баяніст Костя, відомий у Рокитному як ще та зараза, першим вискочив на середину шатра і загорлав:

— Німець! Чуєш?! Бажаю, щоб ти до ранку не виймав…

Договори! и не встиг Тетянка жбурнула в бешкетника весільним букетом і пояснила, поки дівки сміялися з Кості и казали, що раз весільний букет дістався йому, то тепер мусить женитися хоч на кобилі:

— Такі побажання треба казати на вушко…

Гості закрутили носами: що за дурню наречена вигадала?

Ніна Іванівна обвела поглядом мовчазних рокитнянців і попросила дочку.

— Та йдіть уже. Оце всім миром бажаємо вам..

— Стривайте! — почув розгублений Стьопка Марусин голос. — От я, приміром, маю що побажати молодим, — глянула на Тетянку. — То як? Можна?

Тетянка зашарілася, кивнула. Маруся пробиралася з-за столу до молодих, а за нею вже попідскакували дівчата й хлопці.

Стьопка напружився вкрай. Поплентався за Тетянкою, став поруч із нею на виході з шатра — ох, скоріше б ця морока скінчилася.

Маруся підійшла до Тетянки і щось швидко прошепотіла їй на вухо. Тетянка вирячила очі та негарно так роззявила рота, наче від неприємної несподіванки.

— Тетянко! А я бажаю… — на молоду вже чіплялася одна з подружок, щось шепотіла, сміялася.

Маруся стала навпроти німця, сумними очами — Барбуляку прямо в душу.

— Хочу і тобі, німцю, побажати…

— Та бажай… — знітився, очі відвів.

Всміхнулася, до вуха нахилилася.

— Щоби і не глянув у її бік, не те щоби торкнувся! — прошепотіла гаряче. — Бо забуду! Навіки.

«Уже забула! — зітхнув Стьопка подумки. — Дев'ять днів… Дев'ять днів вікно мов глиною замазане! Намисто… скинула, мов гадюка стару шкіру. Горбоносій віддала, мов прапор перехідний».

— Зрозумів? — відсахнулася.

— Та добре, — вирвалося мимоволі. — Добре, Марусю.

Молодим постелили у Барбуляковій хаті, бо уперся — нізащо не хотів переселятися до Тетянчиної. «Мало того, що оце чужа жінка поряд буде, так ще до чужої хати їм пнися!» — дратувався подумки, коли Тетянка обережно розповідала, як гарно та ситно буде їм у Тараса Петровича з Ніною Іванівною.

— Хочеш, аби спився за півроку, — відповідав, і врешті-решт бібліотекарка знайшла багато плюсів у перспективі жити у старій Барбуляковій хаті. Не помруть, а там і Старостенко новий дім дасть.

У шатрі ще співали і гомоніли, коли Стьопа і Тетянка увійшли до чисто вбраної кімнати з новим дерев'яним ліжком на два спальних місця, яке Ніна Іванівна власноруч обирала на базі коопспілки. Стьопка сів на край ліжка і враз протверезів. «І що це я наробив?!» — так часто закліпав очима, що аж довелося знімати окуляри і терти скло.

  29