18 
— Телефон вимкнула… На роботу не ходила…
— Ви і там були? — чує.
Наважився. На Любу — хмари важкі перед очима.
— Де ми тільки не були…
Губку закусила, очі ніби й не сліпі, а збоку глянеш — невидюща. Коліна підігнулися. На килимок сіла, коліна до грудей.
— Сань… Знаєш, навкруги стільки людей…
Макар для годиться кивнув, мовляв, звичайно, помічаю… Люди навкруги.
Задки, задки… На веранду вискочив. Гоцик курив.
— Кидай і пішли до неї, — сказав. — Щось у тій голові перемкнулося.
Були часи. Були… Втрьох у кухні одночасно їли, пили, навчалися, співали-танцювали. Люба біля плити у навушниках — па-па-па… Гоцик з чашкою чаю їй у такт — па-чікі-тікі-па! Макар з ноутбуком біля вікна бутерброд шматує, ноги простягнув аж до плити. І — нічого! Місця ще — досхочу. А нині мов колючки у повітрі. Тісно. Так-сяк стільці до столу поприсували, повсідалися, колінками одне одного штовхають. Тісно. Пиво відкоркували. Не допомогло.
— Ну, досить! Не дратуйтеся, голото! — Люба руде волосся навколо шиї обкрутила, всміхатися намагається, а воно їй зараз…
— Залишишся чи за шмотками? — спитав Гоцик.
— З вами буду. Поки що… — непевно. Очі — додолу.
Макар проковтнув хвилювання.
— А що твоє кохання? Скінчилося?
— Ні! — завелася. — Так багато стало думок. Чуєте? От свобода… Як же нам потрібна свобода! Щоби ні під кого не підлаштовуватися. Ну, з Гоциком — усе зрозуміло. Його жодні кайдани, майдани, правила й обмеження не втримають. Гоцик сам собі — свобода. А ти, Макаре… Ти відшукаєш правила, які тебе задовольнять, і там…
— А чому про нас? — не зрозумів Макар.
— Тому що я думала, думала… Ясне ж слово — свобода… А кожен у нього — свій зміст, і це ж — плутанина… І у чому мій зміст? Моя свобода?
— Зрозуміла? — зацікавився багатозмістовністю слова філолог Гоцик.
Киває.
— Моя свобода — дивна. Не хоче чужих кайданів. Власні собі викувала.
— Теж новина… — похмуро хмикнув Макар.
Не затрималася. Макар із Гоциком мовчки спостерігали, як без сорому роздяглася, побігла у крихітну душову, хвилин зо п'ять поплескалася, вискочила у рушнику, відшукала білу спідницю, вскочила у неї, наверх — футболку. До дверей.
— Скоро повернуся.
— Сьогодні? — Макар їй услід.
Зупинилася у дверях. Пішла в кухню. На хлопців глянула, усміхнулася. Кивнула — авжеж!
До кімнатки побігла.
— Щось шукаєш? — гукнув Гоцик з кухні.
— Вже знайшла… — Око у бік кухні скосила — не йдуть?
Обережно дістала з кишеньки Макарового рюкзака пласку рожеву пігулку, заковтнула без води, вискочила геть.
Гоцик зітхнув, штовхнув порожню пляшку.
— Пиво скінчилося…
Макар — наче чекав.
— Пішли, пішли… — підганяє Гоцика, а сам уже у кросівки вскочив.
Костянтинівська світилася ліхтарями, неоновими вивісками й автомобільними фарами. Поодинокі перехожі… Хоч і центр, а не людно. Макар із Гоциком намірилися до набережної. Там великий «Фуршет», завжди є світле пиво… Аж попереду — біла спідниця. Зупинилися. Ніби терміново прикурити треба. Вдивляються.
Люба стояла на перехресті та знай озиралася. Вийняла з кишені мобільний… А дзвонити — не дзвонить. Може, час дізнається? Так і є. Глянула, сховала телефон у кишеню, поглядом по вулиці і засвітилася — від рогу прямо на неї мчало розкішне «мазераті». По гальмах! З «мазераті» вийшов красно неголений хлопець років двадцяти з лишком, джинси порепані, сорочина баксів на п'ятсот тягне. До Люби. Обійняв. По рудому волоссю долонею провів. На вушко щось прошепотів.
— Макаре, наша Люба злигалася з метросексуалом, — сказав Гоцик без добра.
— Класна тачка, — відповів Макар. У очах вісімки з номера «мазераті» плигають, як суцільна гнітюча нескінченність.
Ніч без зірок
Набережною в бік Печєрська мчало «мазераті». Люба усміхалася на сидінні поруч із водієм, тим самим красно неголеним хлопцем років двадцяти з лишком, і якби Макар із Гоциком були зараз поруч, то нарахували б у хлопця принаймні три, на їхній погляд, недоліки — по-перше, він був не просто вродливим, а вродливим по-нетутешньому, наче прилетів з іншої планети, по-друге, нелогічно молодим, як на власника дорогої тачки, по-третє — і це головне! — від хлопця пахло тією самою туалетною водою від Кароліни Геррера, яка давно скінчилася у Макара з Гоциком.
18 
