196 
— Вище, вище, Семчику, хлопче мій! — кликав Фродо. — Хапай мене за руку!
— Рятуйте, пане! — белькотів Сем. — Руки не бачу, потону!
— Та ось вона! Не щипайся, друже! Я тебе не відпущу. Бий по воді, але не борсайся, бо мене перекинеш. Ну, тримайся за борт та дай мені підгребти!
Кількома ударами весла Фродо направив човен, і за мить той стукнувся об берег; тоді Сем зміг вилізти на суходіл, мокрий, мов видра. Фродо зняв Перстень і теж вийшов на берег.
— Мало мені було клопоту, тепер ще ти, Семе — їй–бо, гірший за всіх! — буркнув він.
— Гей, пане, а ви самі ніби кращі? — заперечив Сем, тремтячи. — Невже не жорстокість — піти без мене та все таке! Якби я не здогадався, де б ви тепер були?
— Плив би собі спокійно своїм шляхом.
— Спокійно! — обурився Сем. — Та невже ж? Сам, без допомоги, без мене? А я тут пропадатиму наодинці?
— Ти напевне пропадеш, якщо підеш зі мною, Семе. А цього вже я б не пережив.
— З вами я ще, може, й поживу, а без вас — точно помру! — наполягав Сем.
— Але я прямую до Мордору!
— Знаю вже, пане мій, знаю. Звісно, ви туди йдете. А я йду з вами.
— Слухай, Семе, не затримуй мене! Сюди ось–ось з’явиться все товариство, доведеться сперечатись, пояснювати, і вже не буде ні настрою, ні нагоди. Але я мушу йти негайно. Іншого виходу нема.
— Зрозуміло, — згодився Сем. — Але самі ви не підете. Я теж піду — або ми обоє нікуди не підемо: бо я зараз попробиваю денця у всіх човнах!
Фродо нарешті не стримався і розсміявся: на душі в нього стало тепло та радісно.
— Один залиш — для нас! — сказав він. — Але чи ти можеш іти ось так — без речей, без харчу?
— А ви зачекайте хвилинку, я все потрібне принесу! — заспішив Сем. — У мене все готово. Я знав, що ми сьогодні вирушимо…
Він побіг до табору, витяг свою торбу з–під купи речей, що навалив Фродо, коли розвантажував човен, прихопив ковдру про запас, кілька пакунків з харчами й бігцем повернувся назад.
— Всі плани ти мені сплутав, — сказав Фродо. — І ніяк мені від тебе не відчепитись! Але я радий, Семе. Не можу навіть висловити, який я радий. Сідай! Недарма з самого початку передбачалося, що ми підемо разом. Так і зробимо, а друзі наші хай самі знайдуть безпечну дорогу! Блукач їх догляне. А побачитись знову нам з ними навряд чи доведеться…
— Ну, може, ще пощастить, пане. Все може статися.
Таким чином Фродо з Семом вирушили удвох виконувати своє останнє завдання. Фродо відгріб від берега, і Ріка швидко понесла їх геть західним рукавом, повз похмурі скелі Тол–Брандіру. Ревіння великих водоспадів стало голосніше. Навіть з тою допомогою, яку міг надати Сем, Фродо мусив добре попрацювати, поки човен не пішов напереріз течії біля південного краю острова — на схід, до того берега.
Нарешті двійко гобітів знову ступили на землю близько південного схилу Амон–Ло. Вибравши рівний уступ високо над водою, вони затягай туди човен та старанно сховали під великим валуном. Потім закинули за плечі свої торби й пішли вперед, придивляючись, чи нема десь стежки, котра могла б привести їх до сірих крутосхилів Емін–Мейлу, а потім униз — до володінь Тіні.
196 
