138 
— Егей, Горбагу! Що ти тут робиш? Відпочиваєш від війни, га?
— Шаграте, не вдавай із себе дурня! Мене прислали. А ти як? Не набридло сидіти в чотирьох стінах? До бою не пориваєшся?
— Не твоя справа! Тут головні я, врахуй це і будь чемніший! Ти повинен що–небудь передати?
— Нічого.
— Гей–гей! Агов! — заволали орки, і бесіда командирів перервалась. — Гей–го! Тут щось лежить! Усі сюди! Шпигун! Шпигун!
Заверещали сигнальні ріжки, здійнявся шум, обидві команди кинулися до печери.
Сем схопився за голову. Орки знайшли Фродо! Що вони з ним зроблять?! Розповідають всяке… Ні, цього він не допустить! Усірішення і плани відразу відлетіли, а з ними зник і страх. Його місце — біля Фродо, хоча незрозуміло, як його захистити…
Сем побіг по сходах. «Скільки ж їх там? — думав він. — З вежі штук тридцять–сорок, з тунелю — удвічі більше. Скількох я встигну порубати, поки вони мене повалять? Якщо вийняти меч з піхов, його помітять, бо блищить. А потім будуть співати, як вірний Сем упав на перевалі, поклавши курган із ворожих трупів над тілом хазяїна… Ні, не буде такої пісні. Орки знайдуть Перстень, і пісень більше не буде. Погано. А що робити? Моє місце — біля Фродо. Вони усі повинні це зрозуміти — Елронд, Рада, великі воїни і володарі, на те вони і мудрі. Я не здатний бути Хранителем. Без Фродо я ні на що не здатний…»
Оркй кудись поділися: вони бігли, а Сем ледве плентався позаду на втомлених ногах. Стежка начебто розтяглася втроє, він ніяк не міг її здолати. Де ж ці поганці? Швидше, швидше…
Сем побачив орків знову. Одні стовпилися навколо тіла Фродо, інші нишпорили навколо.
— Спізнююся; спізнююся! — бурмотів Сем, намагаючись прискорити кроки і намацати меча. — Зараз витягну, і тоді…
Орки пирснули реготом і радісними криками. Що вони роблять з тілом? Різкий голос скомандував:
— Несіть його короткою дорогою до Нижніх воріт. Шелоба нам нині не завадить!
— Гей–го, гей–гей! — Орки рушили усі разом.
Серед юрби четверо тягли нерухомого Фродо.
Вони потягли Фродо до печери. Вони вже в підземеллі… Сем уперто брів слідом.
Він витяг меч, клинок спалахнув синіми іскрами, але ніхто його не помітив. Останні орки вже зникали в чорному лабіринті. Сем зупинився, важко дихаючи і притискаючи рукою серце, котре калатало, мов дзвін. Потім витер рукавом сльози і пірнув до тунелю. Пітьма підземелля тепер не здавалася непроникною. Але знемога ятрила тіло і душу Сема, і при усій завзятості він ніяк не міг наздогнати орків, тільки бачив вогонь їхніх смолоскипів десь попереду. Орки під землею завжди рухаються спритно і швидко, тим паче знайомими шляхами, а їм досить часто доводилося ходити цією, найкоротшою, дорогою з Мінас–Моргула на той бік гір, навіть під загрозою потрапити до Шелоби. Ніхто не знав, хто і коли пробив головний коридор і круглий зал, де оселилася Шелоба, але орки і самі вирили багато бічних ходів до сторог жової вежі над обривом, рятуючись від павучихи. Зараз вони були веселі, галасували, радіючи знахідці та, за своїм звичаєм, висловлювали почуття пронизливим галасом. Сем незабаром вирізнив серед загального гомону, приглушеного затхлим повітрям, голоси обох командирів, котрі йшли останніми, ближче до нього.
— Чи не позатикав би ти своїй наволочі пащеки, Шаграте? — сердився один. — Докричаться… Нам зараз тільки Шелоби не вистачає…
— Твої репетують анітрохи не менше, Горбагу! Нехай відведуть душу. Шелоба поки що безпечна, запевняю тебе. Схоже, вона напоролася на здоровезну колючку. Ми з цього приводу сумувати не станемо, га? Бачив плями сукровиці поблизу печери? Нехай хлопці розважаються. Нам пощастило, ми знайшли те, що так старанно шукають, але не знаходять, в Лугбурці.
— Вони це шукають? А що саме, приятелю? Схожий на ельфа, хоч на зріст замалий. Невже такий недомірок може бути небезпечний?
— Хтозна? Побачимо, розберемося.
— Еге! — пирхнув Горбаг. — Виходить, тобі не сказали прямо. Ніколи нам нічого до пуття не говорять. Навіть половини того, що відає начальство! Але знаєш, і нагорі, буває, помиляються!
— Цить! — Шаграт стишив голос так, що навіть загострений слух Сема ледь уловлював його. — Може, там і помиляються, але в них всюди очі й вуха, голову даю на відсіч, серед моїх солдатиків теж. Одне ясно: нагорі негаразди. Ти говориш, назгули збентежені, а я знаю, що й у Лугбурці неспокійно. Щось таке від них ледве не вислизнуло…
138 
