24 
— З тих, хто нині живе, — додав Теоден. — Але в старовинних переказах розповідається, що за Димхольтом є підземна стежка, яка веде до невідомої мети. Розвідати її не наважувався ніхто з того часу, як Бальдор, син Брего, ступив на неї і не повернувся. Брего бенкетував з приводу новосілля в Золотому Дворі. Бальдор, випивши забагато вина, необачно поклявся розкрити таємницю — і Рохан залишився без ярлового спадкоємця… Кажуть, нібито ще від Чорних Років цю стежку охороняють привиди і нікого живого туди не пускають; але самі вони інколи з’являються на дорозі між рядами каменів. Тоді мешканці Дунхаррану зачиняють двері на всі замки, спускають віконниці: бо мерці залишають свої підземелля тільки в лиху годину, в час смертельної небезпеки.
— А зараз у Дунхаррані кажуть, — закінчила Еовіна, — що темними ночами повз долину сунуть загони привидів. Вони з’являються невідомо звідкіля, підіймаються по Дорозі Каменів і зникають за Брамою, немов поспішають, як ми, зібратись в умовленому місці…
— Чому ж Арагорн поїхав туди? — спитав Меррі. — Невже ніхто не може цього збагнути?
— Ну, якщо він не розповів це тобі, своєму найближчому товаришеві, — мовив Еомер, — то серед нас тим паче ніхто не знає, що змусило його і куди він поспішав…
— Він дуже змінився з часу нашої першої зустрічі на Золотому Дворі, — тихо сказала Еовіна. — Спохмурнів, постарішав. Так буває, коли людина чує поклик мертвих.
— Може, так і сталося, — відізвався Теоден. — Може, ми його вже більше ніколи не побачимо. Але він — нащадок високого роду, народжений для великих подвигів… Цим треба втішитись, доню, бо я бачу, що доля Арагорна засмутила тебе і втіха тобі потрібна… А ще розповідають, нібито, коли Еорлінги перебралися сюди з півночі і перейшли Сніговицю в пошуках укріплених місць або схованок, Брего і його син Бальдор піднялися на Городище і дійшли до самого Димхольту. На порозі сидів старий, такий древній, що здалеку здавався схожим на замшілий валун.
Він не ворушився і не дихав, доки Брего і Бальдор, обминувши його, не спробували увійти до печери. Тоді старий підвівся, високий та величний, і глухим, начебто з–під землі голосом промовив: «Стійте! Шлях закрито!»
Брего і Бальдор зрозуміли його: він говорив мовою західних племен. «Шлях закрито, — повторив старий, не дивлячись на них. — Його будували ті, хто нині вмер, і вони будуть стерегти його, доки не проб’є визначена година». — «А коли ж вона проб’є?» — запитав Бальдор. Відповіді він не одержав. Промовивши останнє слово, старий впав мертвим. Більше нічого вони не дізналися. Може, і настала ця визначена година? Тоді заборонена дорога відкриється перед Арагорном!
— Цього не перевіриш інакше, як переступивши поріг Димхольту, — сказав Еомер. — Але хай женеться за мною хоч уся мордорська рать, я б не наважився там сховатися! Лихо нам! Чому мертвим забаглося покликати людину настільки досвідчену і хоробру? Хіба мало погані нишпорить по землі, щоб шукати її ще й під землею? А війна спалахне не сьогодні–завтра!
Він замовк і прислухався; ззовні намету хтось називав ім’я Теодена, а вартові не хотіли пускати. Відразу начальник сторожі одхилив полог і доповів:
— Володарю, кінні гінці з Гондору. Просять прийняти негайно.
— Запрошуй! — відповів Теоден.
Коли гонець увійшов, Меррі ледь не скрикнув: «Боромир!» — та ж гордовита постава, темне волосся, сірі очі. Гонець був у дорожньому темно–зеленому плащі поверх кольчуги, у шоломі зі срібною зірочкою над переніссям. У руці він тримав червону стрілу з чорним оперенням.
Опустившись на одне коліно, гонець подав стрілу Теоденові:
— Привіт тобі, друже Гондору! Я, Ергон, був посланий Денетором вручити тобі цю стрілу. Гондор потребує допомоги Рохану. Ви завжди підтримували нас, і нині Намісник просить прибути без зволікання та при повній силі. Інакше Гондор загине.
Теоден узяв стрілу. Видно було, що він давно очікував цього знаку, і все ж таки рука його здригнулася.
— Червона стріла… За мого життя її не бачили в Рохані. Значить, дійшло до останньої межі. Яке підкріплення буде потрібне Денеторові, в які терміни?
— Це вирішувати тобі, володарю, — сказав Ергон. — Знай, що Мінас–Тіріт може бути незабаром оточений, і якщо в тебе бракує сил, щоб прорвати кільце облоги, Денетор радить поквапитися і прийти раніше, ніж кільце замкнеться.
— Намісник повинен знати, що народ наш живе врозсип і на збори потрібен час. Мабуть, я не помилюся, Ерго–не, якщо скажу, що Намісник Мінас–Тіріту знає більше, ніж велів сказати?
24 
