Сначала, вроде бы ничего, но потом стало скучно, ггероиня оказалась какой-то противной... 
58 
Вона озирнулася навколо, перевірила долоні, нігті, для певності помацала руками груди під сорочкою. Жодних змін. Той самий розмір і форма. «Я — така, якою була завжди. Світ — такий, яким був завжди. Однак щось почало ставати іншим». Це Аомаме відчувала. Щось подібне спостерігається, коли шукаєш відмінності між двома картинами, які висять на стіні й видаються однаковими при порівнянні. Проте уважний перегляд окремих деталей показує, що вони де в чому різняться.
Щоб змінити настрій, Аомаме перегорнула сторінку газети зменшеного формату й записала подробиці збройної сутички біля озера Мотосуко. Припускалося, що, може, п'ять автоматів Калашникова «АК-47» китайського виробництва завезено з Корейського півострова. Можливо, спродані як зужита зброя з військового складу, вони були ще в доброму стані. З безліччю патронів. Берегова лінія Японського моря протяжна, тож розвідувальне судно, замаскувавшись під рибальське, нічною порою могло досить легко завезти боєприпаси. Так само вони ввозять до Японії наркотики та зброю й повертаються додому з купою японських грошей.
Поліцейські префектури Яманасі не знали, що група екстремістів так висококласно озброїлася. Взявши із собою наказ про кримінальне розслідування номінального випадку поранення, вони попрямували на двох автомашинах — патрульній та мікроавтобусі — зі звичайним спорядженням до «ферми», що була опорною базою групи під назвою «Акебоно».[22] Про людське око члени групи вирощували сільськогосподарські культури на основі органічних добрив. Вони відмовилися допустити поліцію на ферму для розслідування. Природно, що в такій штовханині з якоїсь причини й почалася стрілянина.
Екстремісти зберігали навіть високоефективні ручні гранати китайського виробництва, хоча й не використали, бо придбали їх недавно й не встигли достатньо натренуватися для цього. Це велике щастя, що так сталося. Бо якби ручні гранати пішли були в дію, то серед поліції та Сил самооборони виявилося б набагато більше потерпілих. Поліція на той час не мала бронежилетів. Указувалося на недбальство, якого допустилася поліція, в аналізі інформації й на застарілість озброєння. Але простих громадян найбільше приголомшило те, що група екстремістів існувала як боєздатна військова одиниця й вела активну підпільну діяльність. У другій половині 60-х років переполох з приводу «революції» вже відійшов у минуле і вважалося, що залишки екстремістів розбито під час інциденту в оздоровниці «Асама».[23]
Скінчивши записи, Аомаме віднесла газети на прилавок і, вибравши з музичної полиці грубу книжку під назвою «Композитори світу», повернулася за стіл. Розгорнула сторінку про Яначека.
Леош Яначек народився 1854 року в моравському селі, помер 1928 року. Книжка містила фотографію його обличчя в останні роки життя. Голова не лиса, а вкрита приємною сивиною, схожою на дику траву. Форма голови незрозуміла. «Симфонієта» написана 1926 року. Яначек жив у нещасливому, без любові, шлюбі й 1917 року, в шістдесятитрирічному віці, випадково зустрівся з Камілою, заміжньою жінкою, й закохався. Це було кохання зрілих одружених людей. Яначек, який певний час відчував душевний занепад, завдяки зустрічі з Камілою знову запалився жагою творчості. І в останні роки життя створив один за одним шедеври, що знайшли відгук серед слухачів.
Одного дня, прогулюючись з Камілою парком, він став свідком концерту на відкритому повітрі й, зупинившись, послухав виконувану музику. І саме в ту хвилину, коли на нього наринуло несподіване відчуття щастя, в ньому зародилася ідея написати «Симфонієту». Він розповідав, що тоді в його голові щось наче клацнуло, а його самого охопив неймовірний екстаз. Перед тим йому випадково замовили написати музику для великого спортивного свята, тож мотив фанфар та ідея, що виникла в парку, разом народили «Симфонієту». Як пояснювалося у книжці, цей твір, що дістав назву «Маленька симфонія», за своєю будовою цілком нетрадиційний, створює своєрідну атмосферу, у якій блискучі святкові фанфари мідних духових інструментів поєдналися із спокійною центральноєвропейською струнною музикою.
На всякий випадок Аомаме коротко занотувала ці бібліографічні факти й музичний коментар. Однак книжковий матеріал анітрохи не підказував, яка точка дотику між «Симфонієтою» та Аомаме і чи взагалі щось таке може існувати. Вийшовши з бібліотеки, вона пішла безцільно надвечірнім містом. Іноді щось бубоніла собі під ніс, іноді хитала головою.
22
Акебоно — досвіток.
23
Ідеться про випадок, що стався в лютому 1972 року в префектурі Наґано, коли п'ять членів організації «Секіґун» («Червона армія») мали збройну сутичку з поліцією.
58 
