30 
«Таке питання, — сказав я, — як ти думаєш, в Україні класні дівчата?» — «Ну, я не так вже й багато їх бачив, з того часу поки я тут». — «А такі дамочки, як ця в Америці є?» — «Щонайменше такі». — «Та, я про це чув. А мотоциклів в Америці багато?» — «Ну, звісно ж». — «А факси є?» — «Та всюди». — «А у тебе факс є?» — «Ні, це минуща техніка». — «Шо таке минуща?» — «Застаріла. Бавитись із папером — це виснажує». — «Виснажує?» — «Ну, набридає». — «Я розумію, шо ти хочеш сказати. Треба бути сучаснішим. Я більше не буду користуватися папером. Він мене робить занудним». — «З папером стільки клопоту». — «Ага, багато клаптів і шматків, і спати хочеться весь час». — «Ше одне питання. Чи дійсно більшість молодих людей в Америці можуть їздити на таких грандіозних машинах як „Лотус Еспрі V8 Твін Турбо"?» — «Ні, не зовсім так. Наприклад, у мене тільки гімняна «Тойота». — «Вона шо коричнева?» — «Ні, це лише такий зворот». — «Як машина може бути зворотом?» — «Просто в мене не машина, а кавалок лайна. Вона смердить, як лайно, і виглядає, як лайно». — «А якшо стати класним бухгалтером, то можна купити собі суперову машину?» — «Звісно, вочевидь тоді можна купити, фактично, все чого забажаєш». — «А яка тоді жінка потрібна класному бухгалтеру?» — «Та хто його знає». — «У неї мають бути потужні цицьки?» — «Ні, точно сказати я не можу». — «Ну, все-таки напевно так». — «Цілком». — «Я це обожнюю. Я обожнюю великі цицьки». — «Але ж є багато бухгалтерів, і при тому багато справді добрих, у яких жінки просто потвори. Це, власне, від того не залежить». — «Якби Джон Холмс був першорядним бухгалтером, то він міг би оженитися на будь-якій жінці, яку би захотів, так же?» — «Цілком можливо». — «Мій член дуже великий». — «Це о'кей».
Після вечері в ресторані, ми повернулися назад до готелю. Наскільки я знаю, це був досить навіть такий собі готель. Без басейна і без дискотеки. Коли ми відкрили двері в номер героя, я думав, він засмутиться. «Гарна кімната», — сказав герой, бо він припустив, шо я передбачу його реакцію. «Так, це готель для самого лише спання». — «В Америці таких просто нема!» — приколовся я. «Нема», — відповів він і ми зареготали. Ми чули себе друзями. Вперше навіть не пам'ятаю за скільки часу мені стало зовсім класно. «Коли ми підемо у свій номер, ти не забудь потарбати, чи двері добре закриті, — сказав я, — не хочу тебе зробити замороженим від страху, але тут є повно несимпатичних людей, які не проти взяти в американця шо-небудь без дозволу або й викрасти його самого. На добраніч». Герой знову засміявся, але на цей раз він сміявся, бо не знав, шо я не приколююся. «К ногє, Семмі Дейвіс Молодший-Молодший», — скомандував Дєд, але псина не бажала відставати від дверей. «К ногє!» Ноль реакції. «К ногє!» — знов закричав Дєд, але псина не змінила своєї дислокації. Я робив спроби їй заспівати, бо вона завжди на це відгукується, особливо коли я співаю «Біллі Джин» Майкла Джексона: «вона просто дівчинка, яка вірить, шо я єдиний». Ніякого руху. Псина тільки притисла морду до героєвих дверей. Дєд спробував забрати її силою, але вона почала плакати. Я постукав, і на порозі з'явився герой із зубною щіткою в роті. Я сказав йому: «Семмі Дейвіс Молодший-Молодший-буде спати сьогодні з тобою», — хоча знав шо така операція від початку приречена на провал. «Ні», — відповів герой і більше нічого. «Але вона не відійде від твоїх дверей», — сказав я. «Тоді нехай спить у холі». — «Це було б дуже добре з твого боку». — «Мене це не цікавить». — «Тільки на одну ніч». — «Однієї буде забагато. Ця собака мене загризе». — «Ну, це навряд». — «Вона у вас просто божевільна». — «Так, я не можу заперечувати цей факт — вона скажена. Але вона й вірна». Правда, я знав, шо це не допоможе. «Послухай, — сказав герой, — якщо ця собака хоче спати в кімнаті, то я із задоволенням переночую в холі. Але якщо вже я в кімнаті, то в кімнаті тільки я». — «А може, б ви з нею спали і холі удвох?» — запропонував я.
Після того, як ми з Дєдом залишили героя і нашу псину відпочивати: героя в номері, а псину в холі — ми спустилися в бар, шоб випити горілки. Дєд запропонував це сам. Чесно кажучи, сам на сам із ним я чув себе некомфортно. «Він хороший хлопака», — сказав Дєд, а я не міг вкурити, чи він мене допитує, чи повчає. «Ага, ніби непоганий», — відповів я. Дєд провів рукою по своєму обличчі, шо за день вкрилося щетиною. І тільки тоді я помітив, як дрижать у нього руки — вони дрижали цілий день. «Нам треба дуже оперативно допомогти йому». — «Та, було б непогано», — сказав я у відповідь. «Мені б дуже хотілося знайти ту Августину», — сказав Дєд. «І мені», — підтакнув я.
30 
