Последние отзывы

  43  

***

28 жовтня 1997

Дорогий Джонатан,

Я мав насолоду отримати твого розкішного листа. Ти завжди так оперативно мені відписуєш. Це, напевне, тобі знадобиться, коли ти станеш справжнім письменником, а не початківцем. Мазелтов!

Дєд наказував мені віддячити тобі за дублікат фото, яке ти надіслав. Це так благородно з твого боку надіслати картку і не вимагати за неї ніяких грошей, їх, правду сказати, у Дєда зовсім не багато. Я впевнений, шо Батя взагалі не заплатив Дєду за нашу мандрівку, оскільки Дєд постійно жаліється, шо у нього нема грошей, а на Батю то дуже схоже. Мене такий поворот зробив гнівним (бачиш, я не вживаю більше слів на зразок «нудним» чи «нервовим», тому шо ти висловився про них критично), так шо я пішов до Баті й виказав йому. Він на мене заревів: «Я СТАРАВСЯ ДАТИ ДЄДОВІ ВАЛЮТУ, АЛЕ ВІН НЕ ЗАХОТІВ її БРАТИ!» Тоді я сказав йому: не вірю! А він відштовхнув мене й велів піти до Дєда і спитати його самого, ну, я, звичайно ж, не пішов. Поки я лежав на підлозі, Батя сказав мені, шо я ше всього не знаю, коли думаю, шо знаю. (Але ж, Джонатане, я ж і не думаю, шо я все знаю.) Я чую себе якимсь шмуком, коли отримую валюту. Але ж я мушу її отримувати, тому шо як я тебе вже інформував, одного разу я забажав змінити громадянство на Америку. А в Дєда таких мрій нема, тому і валюти йому не треба. Тоді я почав ображатися на Дєда, бо він же міг брати ті зелені в Баті і віддавати їх мені, ну так же?

Не повідомляй про це жодній душі, але знай, шо всю свою валюту я ховаю в контейнері з-під печива на кухні. Туди ніхто не рипається, бо Мама не виробляє печива вже з десяток років. Я подумав собі, шо коли контейнер наповниться доверху, от тоді цього буде досить, шоб отримати право на резиденцію в Америці. Я дуже завбачливий, бо ж валюти має бути море, шоб вистачило й на шикарну хату на Тайме Сквер, досить велику, шоб там могли жити і я, й Ігорчик. У нас буде телевізор з великим екраном, шоб дивитися баскетбол, джакузі, а ше стереосистема хі-фі, шоб мати про шо писати додому, хоча ми ж і там будемо, як вдома. Ігорчик має поїхати зі мною чого б це не коштувало.

Бачу, шо в тебе не було багато дебатів з моєю колишньою частиною. Прошу милості, якшо і я тебе розсердив своїм стилем, але я ж бажав бути правдивим і гумористичним, як і ти того бажав. Як ти вважаєш, я досить гумористичний? Я от думаю, шо бути гумористичним спеціально — це зовсім не смішно, бо тоді ж я продукую зовсім дурні речі. Один раз Мама сказала, шо я з гумором, але це було, як я запропонував їй купити за мій рахунок Ферарі Тестароса. Я не хотів, шоби наді мною потішалися й обмежив свою частку ковпаками для коліс.

Я звернув увагу на ті незначні зміни, про які ти просиш, шоб я зробив. Я змінив частину про готель в Луцьку. Так шо, зараз ти в ній платиш тільки раз. Тепер у частині ти кричиш до власника готелю: «Не дозволю ставитися до мене як до громадянина другого ґатунку!», а я по (дякую, Джонатан) тобі сказати, шо ти зрозуміло не громадянин ні другого, ні третього, ні четвертого ґатунку, і шо звучить все це дуже навіть потентно. І тоді власник тобі відповідає: «Ти виграв. Ти виграв. Я намагався нажухати тебе» (правда, до чого тут жахи, я не розумію), а далі — «…ти все-таки переміг. Добре, платитимеш тільки раз». Тепер це ціпком пристойний епізод. Я навіть хотів написати, шо ти почав говорити українською мовою, тоді би таких епізодів можна було б оформити ше більше, але тоді з історії випадаю я, оскільки якшо ти розумієш українську, то шофер тобі ше потрібен, а перекладач вже не. Потім я думав забрати з оповіді Дєда, а себе зробити ше і шофером, але я подумав, шо якшо Дєд колись про це дізнається, то дуже засмутиться, а цього ні тобі, ні мені не хочеться, так же? Та й прав у мене ше нема.

Врешті, я поміняв ту частину оповіді, де Семмі Дейвіс Молодший-Молодший захоплюється тобою. Я знову ж таки не думаю, шо варто псину взагалі забрати з історії або шо вона повинна, як ти пропонуєш «загинути у трагікомічний спосіб, перетинаючи вулицю в напрямку до готелю». Шоб вдовольнити тебе, я змінив частину, і ви зараз у ній виглядаєте як друзі, а не коханці чи месники. Так от, тепер псина вже не падає на тебе в позі шістдесят дев'ять, а просто лиже тебе між ногами.

Мені так само важко писати про свого Дєда, як і ти пишеш, шо тобі важко писати про свою бабку. Я би прагнув дізнатися про неї якнайбільше, якшо це не обернеться для тебе фізичним болем. А може, від того мене так не нудитиме у висвітлюванні свого Дєда?

  43