109 
— Може, Дамблдор звелів їй віддати меча мені і тільки мені одному?
— А ти думаєш, вона знає, хто ти такий?
— Так, — відповів Гаррі, дивлячись у каламутні очі, що прикипіли поглядом до його очей, —думаю, що знає.
— Ну що ж, іди. Але не затримуйся там, Гаррі.
— Показуйте дорогу, — сказав Гаррі Батільді.
Вона, здається, зрозуміла, бо почовгала до дверей. Гаррі заспокійливо зиркнув на Герміону, хоч не знав, чи вона це помітила. Обхопивши себе руками за плечі, дівчина стояла серед усього цього розгардіяшу й дивилася на книжкову шафу. Виходячи з кімнати, Гаррі непомітно від Герміони й Батільди сховав під куртку фотографію невідомого злодія в срібній рамці.
Сходи були круті й вузенькі. Гаррі відчував спокусу впертися про всяк випадок руками в широку Батільдину спину, щоб стара не повалилася на нього, що було цілком імовірно. Помаленьку, сопучи, вона видерлася на сходовий майданчик, одразу ж повернула праворуч і повела його до спальні з низенькою стелею.
Там було темно, наче в підвалі, й нестерпно смерділо. Гаррі встиг помітити нічний горщик, що виднівся з—під ліжка, але Батільда зачинила двері, й усе поглинула непроникна темрява.
— Лумос, — вимовив Гаррі, і його чарівна паличка засві тилася. Він здригнувся — за ці кілька секунд темряви Батільда підступила до нього зовсім близько, хоч її кроків він і не чув.
— Ти Поттер? —прошепотіла вона.
— Так, це я.
Вона кивнула — поволі, серйозно. Гаррі відчував, що горо—кракс закалатав дуже швидко, швидше за його серце. Відчуття було неприємне й тривожне.
— Ви щось для мене маєте? — запитав Гаррі, але її увагу, здається, відвернув освітлений кінчик його чарівної палички.
— Ви маєте щось для мене? — повторив він.
Тут вона заплющила очі, й одночасно сталося кілька подій: шрам Гаррі боляче засмикався; горокракс сіпнувся так, що
аж светр на грудях ворухнувся; а темна й смердюча кімната на мить ніби розчинилася. Він відчув наплив радості і сказав високим, холодним голосом: "Тримай його".
Гаррі захитався. Темна смердюча кімната з'явилася знову. Він не розумів, що сталося.
— Ви щось для мене маєте? — втретє й значно голосніше повторив він.
— Отам, — прошепотіла вона, показуючи в куток. Гаррі підняв чарівну паличку й побачив перед завішеним шторами вікном контури захаращеного туалетного столика.
Тепер старій не треба було вести його за собою. Гаррі прослизнув між нею та неприбраним ліжком, тримаючи над собою чарівну паличку. Не хотів випустити її з очей.
— Що це таке? — запитав, підійшовши до туалетного столика, де лежала ціла купа чогось виглядом і смородом схожого на брудну білизну.
— Там, —показала вона на цю безформну масу.
Та в ту ж мить, коли він відвернувся, шукаючи серед лахміття й бруду руків'я меча з рубіном, стара якось дивно ворухнулася. Він помітив це краєчком ока, панічно озирнувся й завмер від жаху, побачивши, як повалилося на землю старече тіло, а з того місця, де була шия, виповзла величезна змія.
Гаррі підняв чарівну паличку, але змія вже кинулася на нього. Вона так сильно вкусила його за передпліччя, що чарівна паличка, крутячись, полетіла аж під стелю. її світло заметалося по кімнаті й згасло. Тут він отримав такий потужний удар зміїним хвостом у груди, що аж дух забило. Він відлетів спиною на туалетний столик, завалений брудною білизною… Відкотився вбік, ледве уникнувши нового удару хвостом, що вгатив щосили по тому місцю, де щойно лежав Гаррі. Він упав на підлогу, і на нього посипалися скалки скляної стільниці.
Знизу долинув Герміонин крик:
— Гаррі?
Йому забракло повітря в легенях, щоб відгукнутися. Важке
слизьке тіло збило його додолу, й він відчув, як змія обкручується навколо нього, могутня й мускулиста…
— Ні! — зойкнув він, притиснутий до підлоги.
— Так, — прошепотів чийсь голос. — Оссссь так… тримаю тебе… тримаю…
— Акцію… Акціо чарівна паличка…
Та нічого не сталося, і він не міг вивільнити руки, щоб скинути з себе змію, що обкручувалася навколо його грудей, витискаючи повітря і вчавлюючи в тіло горокракс, крижану кульку, що пульсувала життям за кілька сантиметрів від його власного ошалілого серця, а його мозок заливало холодне біле світло, всі думки щезали, дихання завмирало, усе зникало, лише чулися віддалені кроки…
Металеве серце билося в нього на грудях, а він летів, летів з радістю в серці, без мітли і без тестрала…
109 
