122 
Ронове обличчя скривилося від болю. Тремтячими руками він підняв меча.
— Рубай же, Роне! — кричав Гаррі.
Рон подивився на нього, й Гаррі здалося, що він побачив у його очах яскраво—червоний відблиск.
— Роне?…
Меч блиснув і метнувся. Гаррі ледве встиг відстрибнути, почувся брязкіт металу і довгий страхітливий вереск. Гаррі крутнувся, ковзаючись на снігу, готовий захищатися чарівною паличкою, але ніхто на нього не нападав.
Страхітливі копії його самого й Герміони зникли. Там був
тільки Рон, він стояв, тримаючи меча обм'яклими руками, й дивився на розтрощені рештки медальйона на пласкому валуні.
Гаррі помалу підійшов до нього, не знаючи, що казати й що робити. Рон важко дихав. Його очі вже не мали червоного відблиску, а знову були нормальні й сині. А ще — вологі.
Гаррі нахилився, вдаючи, що цього не бачить, і підняв розрубаний горокракс. Ронів удар припав на обидва віконечка. Редлові очі щезли, а заплямлений шовк, що вистеляв медальйон, ще димів. Те, що жило в горокраксі, зникло — помучивши наостанок Рона.
Меч дзенькнув, коли Рон випустив його з рук. Хлопець упав навколішки, обхопивши голову руками. Ним трясло, та Гаррі бачив, що не від холоду. Гаррі запхав розбитий медальйон у кишеню, присів біля Рона й обережно поклав йому руку на плече. Був радий, що Рон її не відштовхнув.
— Коли ти пішов, — сказав він неголосно, вдячний, що Ронове лице сховане, — вона цілий тиждень проплакала. Можливо, й довше, просто не хотіла, щоб я це бачив. Ми цілими вечорами навіть не розмовляли. Тебе не було…
Він не договорив. Аж тепер, коли Рон знову був поруч, Гаррі усвідомив, як неймовірно важко їм було без нього.
— Вона мені як сестра, — вів він далі. — Я люблю її як сестру, і сподіваюся, що вона так само ставиться до мене. Так було завжди. Я думав, ти це знаєш.
Рон нічого не відповів, а відвернув обличчя від Гаррі й голосно витер носа рукавом. Гаррі знову звівся на ноги й пішов туди, де лежав велетенський Ронів рюкзак. Рон його скинув, коли мчав до озера рятувати Гаррі. Підняв його, надів на спину й повернувся до Рона. Той тим часом теж підвівся. Ронові очі почервоніли, та загалом він був спокійний.
— Вибач, — сказав він глухим голосом. — Вибач, що я вас покинув. Я знаю, що був…
Він роззирнувся в темряві, наче хотів там знайти міцне солоне слівце, щоб закінчити речення.
— Сьогодні ти вже все спокутував, — сказав Гаррі. — Здобув меча. Знищив горокракс. Урятував мені життя.
— На словах усе крутіше, ніж було насправді, — пробурмотів Рон.
— Таке завжди крутіше на словах, ніж насправді, —погодився Гаррі. — Я це тобі багато років товкмачу.
Вони одночасно ступили крок один одному назустріч і обнялися. Гаррі відчув, яка мокра Ронова куртка.
— А тепер, — сказав Гаррі, коли вони відпустили один одного, — залишається знайти наш намет.
Та знайти його було неважко. Хоч пробіжка темним лісом за ланню, здавалося, була довга, дорога назад пліч—о—пліч з Роном забрала на диво мало часу. Гаррі не міг дочекатися, щоб розбудити Герміону, тож, радісно схвильований, перший зайшов у намет, а Рон плентався трохи позаду.
Після озера й лісу намет, освітлений лише схожими на проліски язичками полум'я, що й досі мерехтіло в мисці на підлозі, зустрів їх розкішним теплом. Герміона так міцно спала, скрутившись клубочком під ковдрами, що й не поворухнулася, коли Гаррі кілька разів її покликав.
— Герміоно!
Нарешті вона заворушилася і рвучко сіла на ліжку, відкинувши з чола волосся.
— Що сталося? Гаррі? Усе нормально?
— Так, усе добре. Навіть дуже добре. У мене все чудово. Тут ще хтось є.
— Як це? Хто?…
Вона побачила Рона з мечем у руках. З його одягу крапала на потертий килим вода. Гаррі відійшов у темний куток, зняв з плечей Ронів рюкзак і спробував злитися з стіною намету.
Герміона зісковзнула з ліжка й рушила до Рона, як сновида, не зводячи очей з його блідого обличчя. Зупинилася просто перед ним з розтуленими вустами й широко розплющеними очима. Рон видушив з себе слабку усмішку надії й підняв руки.
Герміона раптом кинулась на нього й почала щосили гатити кулаками, куди бачила.
— Ой… ой… відчепися! Чого ти?… Герміоно… ОЙ! —Ти… справжня… дупа… Рональде… Візлі! Кожнісіньке слово вона посилювала ударом. Рон задкував,
затуляючи голову, а Герміона наступала.
— Ти… приповз… сюди… через… місяці… місяці… де моя чарівна паличка?
Вона була готова вирвати її в Гаррі з рук, і той інстинктивно
122 
