35 
Зайшовши на кухню, вони побачили на столі цілу гору подарунків. Білл і мосьє Делякур уже закінчували снідати, а місіс Візлі балакала з ними, чаклуючи над сковорідкою.
— Гаррі, Артур просив поздоровити тебе з повноліттям, — усміхнулася місіс Візлі. — Він мусив раненько їхати на роботу, але на вечерю повернеться. Там нагорі наш дару ночок.
Гаррі сів за стіл і почав розгортати квадратний пакунок, на який вона вказала. Там був годинник, дуже схожий на той, що містер і місіс Візлі подарували на сімнадцятиліття Ронові. Він був золотавий, а замість стрілок на циферблаті кружляли зірки.
— Це традиція — дарувати чарівникові годинника на повноліття, — пояснила місіс Візлі, стурбовано поглядаючи на нього від плити. — На жаль, він не такий новий, як Ронів, він, власне, належав моєму братові Фабіану, а той не дуже дбав про речі, тому він трошки погнутий ззаду, але…
До кінця свою промову місіс Візлі не виголосила, бо Гаррі встав і обійняв її. Він намагався вкласти в ці обійми багато несказаних слів, і вона, мабуть, їх зрозуміла, бо незграбно поляпала його по щоці, а коли він її відпустив, трохи недбало змахнула чарівною паличкою, від чого половина бекону вилетіла зі сковороди на підлогу.
— З днем народження, Гаррі! — Герміона вбігла на кухню й додала до гори подарунків і свій. — Нічого особливого, але маю надію, що тобі сподобається. А ти йому що подарував? — запитала вона Рона, однак той вдав, що не чує.
— Ану, що там принесла Герміона? — вигукнув Рон.
Вона йому купила новенький стереоскоп. У інших пакунках були зачарована бритва від Білла й Флер ("О, вона голить дьюже глатенько, — запевнив мосьє Делякур, — тільки тгеба вигазно казати, що тобі потгібно… інакше в тебе виявиться тгохи менше волосся, ніж ти спотівався…"), шоколадні цукерки від Делякурів і величезна коробка найновіших виробів фірми "Відьмацькі витівки Візлів" від Фреда з Джорджем.
Гаррі, Рон і Герміона не засиділися за столом, бо коли прийшли мадам Делякур, Флер та Ґабріель, на кухні стало тісно.
— Я все тобі поскладаю, — весело пообіцяла Герміона, забираючи дарунки в Гаррі. — Я майже готова, Роне, чекаю тільки, коли виперуться усі твої труси…
Ронове бурмотіння урвав звук відчинених дверей на другому поверсі.
— Гаррі, можеш зайти на хвилинку?
Це була Джіні. Рон різко зупинився, проте Герміона взяла його під лікоть і потягла по сходах. Відчуваючи хвилювання, Гаррі зайшов у кімнату Джіні.
Він ще ні разу тут не бував. Кімната була маленька, але світла. На одній стіні висів великий плакат чаклунської групи "Фатальні сестри", а на другій — фотографія Ґвеноґи Джонс, капітанки відьомської квідичної команди "Свято—голові гарпії". Письмовий стіл стояв біля відчиненого'вікна, що виходило в садок, у якому колись вони з Джіні вдвох грали у квідич проти Рона з Герміоною, і де тепер стояло велике, перламутрово—біле весільне шатро. Золотистий прапор, що його увінчував, був на одному рівні з вікном Джіні.
Джіні глянула Гаррі у вічі, набрала повітря й сказала:
— Поздоровляю з повноліттям. —Ага… дякую.
Вона не зводила з нього очей; йому нелегко було витримати цей погляд — неначе він дивився на сліпуче світло.
— Гарний краєвид, — кволо пробурмотів він, показуючи на вікно.
Вона не звернула на ці слова уваги. І він її не винуватив.
— Я не могла придумати, що тобі подарувати, — сказала вона.
— Нічого й не треба.
Вона й на це не звернула уваги.
— Не знала, що тобі може пригодитися. Велике не підійде, бо не зможеш узяти з собою.
Він крадькома на неї зиркнув. Сліз не було. Серед багатьох чудових рис, які йому подобалися в Джіні, було й те, що вона дуже рідко рюмсала. Він якось навіть був подумав, що дитинство серед шести братів її загартувало.
Вона підступила на крок ближче.
— То я й подумала подарувати таке, щоб ти мене пам'ятав, коли, ну знаєш, зустрінеш на своєму шляху яку—небудь віїлу.
— Якщо чесно, то навряд чи я матиму час для подібних зустрічей.
— І ось що я придумала, — прошепотіла вона й почала його цілувати так, як ще ніколи не цілувала, і Гаррі теж її цілував, і це була блаженна мить забуття, палкіша за вогне—віскі; на світі, крім Джіні, не лишилося нічого, вона була в його обіймах, однією рукою він пригортав її за спину, а другою пестив довге запашне волосся, що так солодко пахло…
За їхніми спинами з грюкотом відчинилися двері, й вони відскочили одне від одного.
— Опа! — знущально сказав Рон. — Вибачайте.
35 
