12 
— З Туїереол. Я перенісся сюди багато років тому за допомогою духовної енергії мого тіла.
— Туїереол? Такої країни я не знаю. А що це за духовна енергія тіла?
— І міс Ррр теж із Землі. Чи правду я кажу, міс Ррр?
Міс Ррр хитнула головою і якось дивно засміялася.
— Тут є й інші вихідці з Землі: містер Ввв, і містер Ггг, і містер Ффф.
— А я з Юпітера, — заявив один, кокетливо підморгуючи.
— А я з Сатурна, — озвався інший, лукаво позираючи на капітана.
— Юпітер, Сатурн, — пробурмотів капітан, збентежено блимаючи очима.
У залі запала тиша. Капітан обвів поглядом людей, що стояли навколо нього і сиділи за столами, їхні жовті очі гарячкове блищали, щоки у них позападали. Не зауважив капітан ніяких готувань до бенкету: столи були порожні. Зате помітив він, що в залі немає вікон-світло, здавалося, проникало крізь стіни — і були тільки одні двері.
Капітан наморщив лоба:
— Нічого не розумію. В якій частині земної кулі розташована країна Туїереол? Чи далеко вона від Америки?
— А що таке Америка?
— Невже ви ніколи не чули про Америку? Ви кажете, що прибули з Землі, — і не знаєте Америки.
Ууу сердито випростався:
— Землю вкривають моря, і тільки моря. На ній жодного клаптика суходолу. Я сам із Землі, і я це добре знаю.
— Чекайте-но, — промовив капітан, втомлено сідаючи на стілець. — На вигляд ви справжній марсіанин. У вас жовті очі, брунатна шкіра.
— Землю вкривають не моря, а джунглі, — гордо заявила Ррр. — Я з країни Оррі, що на Землі. Цивілізація досягла там срібної доби.
Капітан подивився на обличчя людей, що оточували його: на Ввв і Ззз, на Ннн, і Ххх, і Ббб. їхні жовті очі то спалахували, то гасли, зіниці в них то звужувались, то розширялися. І, дивлячись на них, він відчув, що його проймає дрож. Врешті капітан повернувся до своїх супутників.
— Чи знаєте ви, куди ми з вами потрапили? — похмуро запитав він.
— Куди, сер?
— Не на свято з приводу нашого прибуття. І не на бенкет. Тут немає представників від уряду. Не думайте, що нам приготували зустріч-сюрприз. Подивіться на їхні очі. Прислухайтесь до їхньої мови!
Зал завмер. Чудні господарі застигли нерухомо і тільки глипали очима.
— Тепер мені зрозуміло, чому нам давали записки і посилали від одного до іншого, — лунав ніби здаля голос капітана, — аж поки ми не потрапили до містера Ііі, який наказав нам пройти коридором до дверей і зачинити їх за собою. І от ми з вами тут…
— Де, сер? — Капітан глибоко вдихнув повітря.
— У божевільні.
Настала ніч. У залі панувала тиша. Сховані в прозорих стінах лампи випромінювали тьмяне світло. Четверо землян сиділи за дерев’яним столом і перешіптувалися. Скрізь на підлозі безладно лежали чоловіки й жінки. Вони спали. В темних кутках ворушилися тіні — там хтось і досі бурмотів, жестикулював. Приблизно кожні півгодини хтось із членів команди йшов до срібних дверей і за мить повертався до столу: “Нічого не вдієш, сер. Двері замкнено”.
— Невже вони справді вважають, що ми божевільні, сер?
— Безперечно. Саме тому марсіани зустрічали нас без ніякого ентузіазму. Вони насилу терпіли непроханих гостей, вважаючи, що бачать звичайнісіньких психопатів. І от ми потрапили до шизофреніків. Тільки вони привітали нас по-справжньому. Якусь хвилину — поки тривали вигуки, співи й промови — я гадав, що нам влаштували довгождану зустріч. Зустріч і справді була грандіозна.
— Скільки часу нас тут триматимуть, сер?
— Поки не доведемо, що ми цілком здорові.
— Це неважко довести.
— Сподіваюсь, що так.
— Ви, здається, не дуже цього певні, сер.
— Ні, не дуже. Подивіться-но в той куток.
У темному кутку навпочіпки стояв чоловік. З його рота пашіло синє полум’я, яке поступово набирало форми голої жінки. Привид тихо погойдувався в повітрі, щось шепочучи й зітхаючи.
Капітан кивнув головою в інший бік. Там стояла жінка, вигляд якої безнастанно змінювався. Спочатку вона перетворилася на кришталеву колону, потім на золоту статую, нарешті, на полірований кедровий стовп — і знову на жінку.
В усіх кінцях зади люди викидали синювате полум’я, змінювали свій вигляд, зазнавали різних перетворень.
— Та вони чарівники, — прошепотів один землянин.
— Зовсім ні. Вони під владою галюцинацій. Свої видіння можуть передавати іншим, і ми їх бачимо так само ясно, як і вони. Це те, що вчені у нас називають телепатією, тобто передачею думок на відстані. Телепатією і автосугестією.
12 
