Чи ж такими, чи ж хоч подібними до таких людей бачимо ми персонажів американських науково-фантастичних романів? Чи ж схочуть читачі наслідувати їх приклад? Та аж ніяк!
4
Звичайно, як уже говорилося раніше, деяким американським письменникам-фантастам властиві пошуки нових шляхів розвитку цього своєрідного і перспективного жанру. Таких авторів мало, але саме їм, можливо, належить майбутнє, бо вони, хоч ї навпомацки, шукають нестандартні, нетрафаретні шляхи розв’язання науково-фантастичних тем, і останні внаслідок цього набувають у них іншого звучання, певного прогресивного характеру.
Таким є роман “Вітри часу” Чада Олівера, де автор дотепно й цікаво проводить думку про те, що культура на Землі створена для подальшого розвитку людства, а не для того, щоб зрештою перетворити його на радіоактивний порох. Таким є письменник Алан Іннес, для якого властиві тенденції показу відважних, сміливих людей, готових на самопожертву в космосі, щоб врятувати Землю від небезпеки. Таким здається нам і Бім Пайпер. Виразно помітне розуміння ним загальнолюдських цінностей, неминущої для всіх часів і всіх народів їх вартості.
Прогресивним спрямуванням відзначаються також і ті кращі твори американської наукової фантастики, в яких наявний більш чи менш виразний сатиричний струмінь. Такі автори висміюють негативні сторони американської дійсності, горезвісний американський “спосіб життя”. Тут ми можемо назвати імена Пола Андерсона, Фредеріка Поля, Джока Макгіра, К. М. Корнблата, Джозефа Шелліта, Роберта Хайнлайна, Т. Л. Томеса.
Не слід, правда, думати, що в цих кращих, прогресивних творах американської наукової фантастики ми могли б знайти справді повнокровних героїв, тих першопрохідників науки й техніки, за прикладом яких бажали б піти читачі. Навіть і тут у персонажів творів (за дуже рідкими винятками) помітні риси ущербності, неповноцінності фрейдистського типу; ці герої плутаються у протиріччях, вони сумбурні, їх вчинки час від часу просто вражають своєю непослідовністю, — принаймні з нашої точки зору. Але загальний рівень їх все ж таки незрівнянно вищий, ніж у “суперменів”, героїв явно буржуазного науково-фантастичного чтива. Вони значною мірою відображають дійсність, горезвісну дійсність капіталістичного світу і її похмурі сторони; отож, ці герої самим своїм існуванням протестують проти сучасного капіталістичного ладу.
Такий напрям фантастики зовсім не випадковий. Ще Герберт Уеллс у своїх соціально-критичних ‘романах вживав ці прийоми. Він відображав у своїй творчій фантазії розподіл сучасного для нього капіталістичного суспільства на хижаків-експуататорів і пригноблених. У його талановитих романах цей розподіл звучав як Бирок капіталізму. Що далі ми живемо, то більше помічаємо саме соціальний зміст його фантастичних романів, зміст заперечення капіталізму. У “Машині часу” Герберт Уеллс обвинувачував сучасний йому лад у тому, що він обов’язково приведе до біологічного розмежування людей на безпорадних, розпещених елоїв та на здатних створювати матеріальні цінності морлоків. Такі ж соціальні мотиви бачимо ми в його широко відомих “Війні світів”, “Людині-невидимці” та інших творах. Герберт Уеллс за своєю власною психологією не міг поставити потрібний вододіл між сучасністю і світлим майбутнім людства, бо багатьма коренями був зв’язаний з тим самим суспільством, яке викривав у своїй творчості. Це — доля багатьох буржуазних письменників-фантастів, що намагаються продовжувати творчий досвід свого духовного батька і вчителя. Як і Герберт Уеллс, вони за своїм світоглядом, за своєю психологією не можуть зробити більшого, ніж протестувати проти існуючого ладу. Але це також є прогресивною тенденцією в їх творчості, і її ми вітаємо.
Саме таким прогресивним за своєю творчістю письменником, автором численних науково-фантастичних романїв ї оповідань ми вважаємо Рея Бредбері, досить уже відомого і радянським читачам. Вже перший переклад роману Рея Бредбері “451° за Фаренгейтом” показав нам, що в сучасній американській науково-фантастичній літературі наявні міцні викривальні тенденції саме уеллсівського типу. Знову-таки, вони обмежуються тільки протестом проти капіталістичної дійсності, іноді забарвленим сатирично. Навіть такий талановитий письменник, як Рей Бредбері, неспроможний сягнути далі, вказати якийсь шлях боротьби проти існуючого ладу. Втім, у своєму критичному ставленні до нього він категорично заперечує жахливе реакційне мракобісся маккартизму і в плані фантастики виразно показує, до чого воно може призвести.