137 
— А що то за візок? — спитав Джонні.
— Побачите, — відказав Четсворт, і далі широко посміхаючись.
Гермен провадив свою розповідь:
— Темна карта — це Грег Еммес Стілсон, сорока трьох років, колишній роз’їзний торговець від методистського товариства «Американська праведна путь», колишній маляр, а свого часу й закликач дощу в Оклахомі, де він виріс.
— Закликач дощу… — здивовано промовив Джонні.
— О, це одна з підвалин його програми, — сказав Четсворт. — Якщо його оберуть, ми матимемо скільки завгодно дощу.
Гермен зауважив:
— Політична платформа Стілсона… ну, скажімо так — досить несподівана.
Джон Денвер закінчив пісню гучним викриком, і натовп радісно підхопив його. Потім заговорив Стілсон, і голос його, посилений потужними динаміками, розкотисто гримів. Складна акустична система відтворювала його мову дуже чисто, й було виразно чути кожний нюанс голосу. Від того голосу Джонні стало не по собі. В ньому переважали крикливі, вимогливі, мало не істеричні ноти, наче в якогось фанатичного проповідника-євангеліста. Було видно, як з губ промовця злітають бризки слини.
— Ви спитаєте, що ми будемо робити у Вашингтоні? Чого ми націлилися на той Вашингтон? — кричав Стілсон. — І яка в нас політична платформа? Наша платформа, друзі й земляки, це п’ятеро гасел, п’ятеро добрих давніх гасел! Що це за гасла? Зараз скажу. Перше: Геть словоблудів і нероб!
Над натовпом прокотився схвальний рев. Хтось почав жбурляти в повітря повні жмені конфетті, хтось загорлав: «Ур-р-ра-а-а!» Стілсон нахилився вперед.
— А хочете знати, навіщо я напнув оцю каску? Я вам скажу, друзі й земляки. Коли ви пошлете мене у Вашингтон, я в цій касці усіх їх там протараню! Попру на них напролом, отак!
І, на превеликий подив Джонні, Стілсон по-бичачи пригнув голову й з пронизливим войовничим погуком узявся розгойдувати поміст, на якому стояв. Роджер Четсворт аж зігнувся на стільці, заходячись невтримним реготом. А натовп на екрані шаленів. Стілсон відступив від краю помосту, зняв свою монтажницьку каску й метнув її в натовп. За неї вмить зчинився справжній бій.
— Гасло друге! — крикнув Стілсон у мікрофон. — Викинути геть з уряду кожного, від найнижчого до найвищого, хто, маючи законну дружину, розважається в ліжку з усякими там дівчатками! Хай собі бахурює, але не за рахунок платника податків!
— Що він верзе? — спитав Джонні, розгублено кліпаючи очима.
— Ну, це він ще тільки входить у раж, — відповів Четсворт. Тоді втер очі, що засльозились від сміху, і зайшовся в новому нападі.
Джонні аж ніяк не поділяв його веселощів.
— Гасло третє! — ревнув Стілсон. — Геть усе, що забруднює навколишнє середовище! Ми зберемо всю ту погань у пластикові мішки й запустимо в космос! На Марс, на Венеру, на кільця Сатурна! У нас буде чисте повітря, в нас буде чиста вода, і все це буде в нас через півроку!
Натовп знавіснів від захвату. Та багато хто, помітив Джонні, мало не падав від реготу, як і Роджер Четсворт поруч нього.
— Гасло четверте! Даєш удосталь газу й нафти! Годі панькатися з тими арабами, час уже взяти бика за роги! Не допустимо, щоб старі люди в Нью-Гемпширі перетворювалися на бурульки, як було минулої зими!
Ці слова також викликали схвальний рев. Минулої зими одну літню жінку з Портсмута знайшли мертву в її помешканні на третьому поверсі: вона замерзла, бо газова компанія відключила в неї газ за затримку плати.
— Рука в нас міцна, і нам це до сили, друзі й земляки! Чи, може, хтось тут сумнівається в нашій силі?
— Ні-і-і-і! — ревонув у відповідь натовп.
— І останнє гасло, — промовив Стілсон і підійшов до металевого візка. Тоді відкинув покришку, і з-під неї шугнула пара. — Гарячі сосиски! — Він запустив обидві руки у візок, почав вихоплювати звідти повні жмені сосисок і кидати їх у натовп. Гарячі сосиски розліталися на всі боки. — Кожному чоловікові, кожній жінці, кожній дитині в Америці — гарячі сосиски! Коли ви посадите Грега Стілсона в палату представників, ви зможете сказати: Гарячі сосиски! Нарешті хтось подбав і про це!
Картинка на екрані змінилася. Тепер там показували гурт патлатих молодиків, схожих на мандрівну рок-групу, що розбирали поміст. Ще троє таких самих підмітали сміття, яке лишилося після натовпу. Джордж Гермен закінчував свою розповідь:
— Кандидат від демократів Девід Боуз назвав Стілсона звичайнісіньким блазнем, що намагається стромляти палиці в колеса демократичного поступу. Гаррісон Фішер висловився різкіше. На його думку, Стілсон — цинічний ярмарковий гендляр, що перетворює вільні вибори в дешевий балаган. У своїх промовах перед виборцями він незмінно називає незалежного кандидата Стілсона першим і єдиним членом Американської партії гарячих сосисок. Але факт залишається фактом: за даними опиту, проведеного нашою телекомпанією у третьому виборчому окрузі Нью-Гемпширу, за Девіда Боуза висловилося двадцять відсотків виборців, за Гаррісона Фішера — двадцять шість, а за самодіяльного Грега Стілсона — аж сорок два відсотки. Звісно, до виборів ще далеко, і це співвідношення може змінитись. Та на сьогодні Грег Стілсон спромігся завоювати коли не уми, то серця виборців Нью-Гемпширського третього округу.
137 
