155 
Мера обирали на два роки, і якраз за два роки перед тим, у 1971-му, до Грега звернулися й республіканці, й демократи цього новоанглійського містечка (8500 чоловік населення), запропонувавши йому стати їхнім кандидатом на пост мера. Він чемно подякував і відхилив їхню пропозицію. А в 1973 році виступив як незалежний кандидат, кинувши виклик дуже популярному республіканцеві, який, проте, чимало зашкодив собі палкою підтримкою президента Ніксона, і підставному кандидатові від демократів. Отоді Грег уперше напнув на себе каску будівельника-монтажника. Гасло його кампанії було таке: «Збудуймо кращий Ріджуей!» І завдяки різкому відтоку голосів від партійних кандидатів він здобув перемогу. А через рік у сусідньому штаті Мен виборці дали відкоша й демократові Джорджу Мітчеллу, й республіканцеві Джеймсу Ервіну і обрали губернатором штату Джеймса Лонглі — нікому доти не відомого власника страхувальної контори з Льюїстона.
Цю науку Грегорі Еммес Стілсон добре затямив.
4
Навколо наклеєних на аркуші блокнота ксерокопій газетних матеріалів рясніли власноручні нотатки Джонні й запитання, які він постійно ставив собі самому. Він так часто міркував про всі ті речі, що й тепер, коли Чанселлор та Брінклі й далі підсумовували наслідки виборів, міг би дослівно викласти цілу низку своїх думок.
Передусім, Грега Стілсона не повинні були обрати. Його передвиборні обіцянки здебільшого були просто анекдотичні. Він не мав належних даних. Не мав належної освіти. Він спинився на рівні середньої школи й до 1965 року був, по суті, перекотиполем, людиною без певних занять. Він не був одружений. Та й усе його минуле виглядало надто ексцентричним.
На превеликий подив, преса майже не зачіпала його. В рік виборів, коли Вілбур Мілз погорів через коханку, а Уейн Хейс з такої ж причини вилетів зі свого насидженого місця в палаті представників, репортери, здавалося б, мусили розчехвостити Стілсона на всі заставки. Тим часом його химерна, суперечлива постать викликала в пресі хіба що поблажливі насмішки і ні в кого, крім Джонні Сміта, не збуджувала й тіні тривоги. Його охоронцями були молодчики на «харлеях-девідсонах», які всього кілька років тому вчиняли бешкети на Нью-Гемпширському узбережжі, на його передвиборних мітингах раз у раз нападали на людей, але жоден допитливий репортер у це не заглиблювався. На зустрічі з виборцями в столиці штату, — до речі, в тих самих торговельних рядах, до яких доклав рук і Стілсон, — восьмирічну дівчинку забрали до лікарні з переломом руки й ушкодженим шийним хребцем, і її мати істерично кричала й присягалася, що дитину віджбурнув геть один з «отих скажених мотоциклістів», коли вона спробувала вибратися на поміст, щоб попросити у Великої Людини автограф до своєї книжечки. Та в газеті про це згадали єдиною фразою: «На передвиборному мітингу Стілсона потерпіла дівчинка», — та й по всьому.
Коли Джонні натрапив на подану Стілсоном фінансову декларацію, він аж очам не повірив — така то була «липа». В 1975 році Стілсон сплатив одинадцять тисяч доларів федерального податку з прибутку в тридцять шість тисяч, і ото все, бо місцевого податку в Нью-Гемпширі просто немає. У декларації він зазначив, що весь той прибуток дала його страхувально-посередницька контора плюс невелика платня мера. Ані слова про зисковні торговельні ряди в Конкорді. Ніякого пояснення з приводу власного будинку, оціненого у вісімдесят шість тисяч доларів і придбаного без позик чи виплату. І ось того ж таки року, коли за приховування прибутків натиснули на самого президента Сполучених Штатів, ця незбагненна Стілсонова декларація нікого не здивувала.
Далі — його діяльність на посту мера. Загалом вона виявилась куди успішнішою, ніж можна було сподіватися з передвиборних вистав. Стілсон відзначався розважливою, практичною вдачею і грубим, але несхибним розумінням людської, соціальної і політичної психології. На кінець його виборного терміну, в 1975 році, міський бюджет уперше за десять років мав позитивний баланс — на превелику втіху платників податків. Із законною гордістю він згадував свій план реорганізації платних автостоянок і так звану «програму трудового перевиховання юних правопорушників». Крім того, Ріджуей один з перших у країні створив комісію підготовки до двохсотріччя США. У місті відкрилася фабрика канцелярських меблів, і навіть у застійні періоди рівень безробіття у Ріджуеї не перевищував завидні 3,2 процента. Все те заслуговувало тільки на схвалення.
155 
