Последние отзывы

  65  

— Мабуть, іноді ні в чому немає правди, — сказав Джонні. — Світ наш суворий. Іноді треба просто робити що можеш і жити за його законами. Іди й будь щаслива, Сейро. А якщо захочеш приїхати навідати мене, приїзди коли завгодно. Можеш привезти дошку для крибіджа^[27].

— Привезу, — мовила вона. — Ти пробач, що я плачу. Не дуже весело на це дивитись, еге?

— Все гаразд, — заспокоїв її Джонні й усміхнувся. — Тільки треба кінчати з кокаїном, голубонько. А то ніс відвалиться.

Сейра мляво засміялась.

— Усе той самий Джонні, — сказала вона. А тоді раптом нахилилася й поцілувала його в губи. — Ой Джонні, швидше одужуй.

Коли вона відступила, Джонні зосереджено подивився на неї.

— Що, Джонні?

— Ти не залишила її, — промовив він. — Ні, зовсім не залишила.

— Не залишила що? — Вона нахмурилась, не розуміючи.

— Свою обручку. Ти не залишила її в Монреалі.

Він поклав руку на чоло й почав терти пальцями шкіру над правою бровою. Долоня відкидала тінь, і Сейра, відчувши щось дуже схоже на забобонний страх, побачила, що половина його обличчя світла, а половина темна. Це враз нагадало їй про оту маску до Дня всіх святих, якою він так налякав її колись. Вона й Уолт провели медовий місяць у Монреалі, але звідки б знати про це Джонні? Хіба що Герб міг йому сказати. Атож, мабуть, так воно і є. Одначе про те, що вона загубила десь у готельному номері свою обручку, знали тільки вони з Уолтом. Більш ніхто про це не знав, бо перед тим, як вони вирушили додому, Уолт купив їй нову обручку. А їй було страшенно соромно, і вона нікому про це не розказала, навіть своїй матері.

— Звідки…

Джонні суворо нахмурив чоло, потім усміхнувся до неї. Його рука ковзнула вниз і лягла на другу руку, що залишалася на колінах.

— Вона була тобі завелика, — сказав він. — Ти пакувала речі, не пригадуєш, Сейро? Він пішов щось купити, а ти пакувала речі. Він пішов купити… купити… ні, не знаю. Це у мертвій зоні.

У мертвій зоні?

— Він пішов до готельної крамнички й накупив усякого дурного дріб’язку на сувеніри. Ну там реготунчиків і такого іншого. Але, Джонні, звідки ти знаєш, що я загубила об…

— Ти пакувала речі. Обручка була не того розміру, завелика на тебе. Ти збиралась дати їй якусь раду, коли повернешся додому. А тим часом… тим часом… — Чоло його знов почало зосереджено хмуритись, тоді враз проясніло. Він усміхнувся. — Ти підкладала всередину туалетний папір!

Тепер уже Сейру охопив справжній страх. Він повільно розтікався в неї по шлунку, мов холодна вода. Рука її потяглася до горла, а сама вона, як загіпнотизована, невідривно дивилася на Джонні. Зараз у нього в очах такий самий вираз, такий самий холодний і дивний вираз, як того вечора, коли він вигравав на Колесі Фортуни. Що з тобою діється, Джонні? Хто ти такий? Його голубі очі потемніли, стали майже фіолетові, і, здавалося, він тепер десь далеко. Сейрі захотілося втекти. І в самій палаті неначе потемніло, так ніби він у якийсь спосіб розітнув матерію реальності, розірвав сполучні ланки між минулим і теперішнім.

— Вона зісковзнула в тебе з пальця, — сказав Джонні. — Ти вкладала його бритвене приладдя в бічну кишеню валізи, і обручка зісковзнула туди. Похопилася ти лише згодом, от і подумала, що вона десь у номері. — Він засміявся, і то був якийсь тонкий, деренчливий, уривчастий звук, зовсім не схожий на звичайний сміх Джонні; і якийсь холодний… холодний… 

— Пригадуєш, ви з ним перевернули там усе догори дном. А обручка була у валізі. Вона й досі лежить у тій бічній кишені. Весь цей час лежить. Піднімися на горище, Сейро, і подивись. Ти її знайдеш.

У коридорі за дверима хтось упустив склянку з водою чи щось таке і лайнувся з досади, коли вона брязнула об підлогу. Джонні обернувся на той звук, і очі його проясніли. Він поглянув на Сейру, побачив її застигле обличчя й розширені очі і стурбовано нахмурився.

— Що таке, Сейро? Я щось не те сказав?

— Звідки ти дізнався? — прошепотіла вона. — Як ти можеш відати про такі речі?

— Не знаю, — відказав він. — Сейро, пробач, коли я…

— Джонні, мені треба їхати, я залишила Денні в надомної няньки.

— Гаразд, Сейро. Пробач, що я тебе засмутив.

— Як ти міг дізнатися про мою обручку, Джонні?

Він тільки головою похитав.

7

Вона вже спустилася на перший поверх і простувала коридором до виходу, коли раптом відчула якусь дивну млість у животі. Жіночий туалет вона знайшла саме вчасно. Вскочила в одну з кабін, зачинила за собою двері, і її шалено вивернуло. Вона звела дух і стояла, заплющивши очі, вся тремтячи, проте водночас її розбирав сміх. Коли вона востаннє бачилась із Джонні, з нею сталося точнісінько те саме. Груба відплата? Вчасно поставлена крапка, як ото в кінці книжки? Вона затулила руками рота, стримуючи те, що поривалося назовні, — сміх чи, може, крик. І в темряві під склепленими повіками їй здалося, ніби все навкруги усупереч здоровому глузду пішло обертом. Мов величезне Колесо Фортуни.

  65