Особенно,... 
74 
— Джонні, ви добре себе почуваєте? — спитав Вейзак.
— Цілком, — відказав Джонні.
Було вже надвечір, і оте раптове прозирання пожежі в кухні Ейлін Мегон віддалилося, втратило вагу й стало лише невиразним спогадом.
— То що ви маєте сказати? — гукнув один з репортерів.
— Ну, — мовив Джонні, — було так… Мій фізіотерапевт — Ейлін Мегон. Вона дуже мила жінка й дуже допомагає мені відновити сили. Розумієте, я попав у автомобільну катастрофу і… — Одна з телекамер подалася вперед, наставивши йому в лице об’єктив, і це на мить вивело його з рівноваги. — …і добряче охляв. М’язи наче одібрало. Отож сьогодні вранці ми були у фізіотерапевтичному кабінеті, я вже кінчав робити вправи, коли раптом відчув, що її будинок горить. Тобто, якщо сказати точніше… — О боже, ти говориш, як придурок! — Я відчув, що вона забула вимкнути газову плиту і кухонна штора ось-ось займеться. Тоді ми пішли до телефону, викликали пожежників, і оце все.
На хвилю запала тиша: репортери перетравлювали оте «я щось таке відчув, і оце все», — потім знов посипався град запитань, що змішалися в безладний галас. Джонні безпорадно озирався, почуваючи себе збитим з пантелику і страшенно вразливим.
— Питайте по одному! — гримнув Вейзак. — Піднімайте руки! Ви що — ніколи в школі не вчилися?
Зметнулися руки, і Джонні показав на Девіда Брайта.
— Ви б назвали це екстрасенсорним проявом, Джонні?
— Я б назвав це чуттям, — відповів Джонні. — Я робив вправи — згинання тулуба лежачи — і якраз закінчив. Ейлін подала мені руку, щоб помогти підвестись, і я дізнався.
Він показав на когось іншого.
— Мел Аллен, портлендська «Санді телеграм». Містере Сміт, чи було то щось ніби зображення? Внутрішнє видиво?
— Ні, зовсім ні, — відказав Джонні, але й сам уже не міг пригадати, що воно було.
— З вами таке вже траплялося, Джонні? — запитала молода жінка в брючному костюмі.
— Так, кілька разів.
— Чи не могли б ви розповісти нам про ті інші випадки?
— Ні, я б не хотів.
Руку підняв один з телерепортерів, і Джонні кивнув на нього.
— Містере Сміт, чи були у вас такі прозирання до нещасливого випадку й спричиненої ним коми?
Джонні завагався.
У вестибюлі стало дуже тихо. Телевізійні софіти пекли йому обличчя, мов тропічне сонце.
— Ні, — сказав він.
Знов безладно залунали питання. Джонні розгублено озирнувся на Вейзака.
— Стоп! Стоп! — заволав той. А коли галас ущух, подивився на Джонні. — Ви стомилися, Джонні?
— Я відповім ще на два запитання, — сказав Джонні. — А потім… справді… у мене був важкий день… Прошу, мем.
Він показав на опасисту жінку, що протислася вперед між двома молодими репортерами.
— Містере Сміт, — запитала вона гучним, трубним голосом, — кого висунуть наступного року кандидатом на президента від демократів?
— Цього я вам сказати не можу, — відповів Джонні, щиро здивований таким запитанням. — Звідки мені знати?
Піднялося ще декілька рук. Джонні показав на високого чоловіка в темному костюмі, з сухим аскетичним обличчям. Той ступив крок уперед. У вигляді його було щось бундючне й слизьке.
— Містере Сміт, я Роджер Дюссо, із льюїстонської «Сан», і мені хотілося б знати, чи усвідомлюєте ви, чому саме у вас виявився такий винятковий хист… якщо ви його справді маєте. Чому у вас, містере Сміт?
Джонні прокашлявся.
— Як я зрозумів, ви просите, щоб я обґрунтував: те, чого я сам не збагну. Цього я зробити не можу.
— Не обґрунтували, містере Сміт. А просто щоб пояснили.
Він думає, що я їх ошукую. Чи намагаюсь ошукати.
Вейзак ступив уперед і став поруч Джонні.
— Гадаю, я можу відповісти на ваше запитання, — сказав він. — Чи принаймні спробую пояснити, чому на нього не можна відповісти.
— А ви теж екстрасенс? — холодно спитав Дюссо.
— Авжеж. Як і кожен невролог, така вже це професія, — відповів Вейзак.
Усі засміялись, і Дюссо почервонів.
— Дами й панове представники преси, цей чоловік чотири з половиною роки був у коматозному стані. Ми, ті, хто вивчає людський мозок, не маємо і найменшого уявлення, чому він поринув у кому й чому вийшов з неї. Не маємо з тієї простої причини, що не розуміємо суті коматозного стану, так само як не розуміємо і що таке сон чи звичайнісіньке пробудження. Дами й панове, ми навіть не знаємо майже нічого про мозок жаби чи мурахи. Можете мене цитувати… бачите, який я безстрашний, еге?
74 
