167 
«Офіцери» на ґанку знову зайшлися щирим реготом, і їй пригадалися тролі з якоїсь казки з тих, що їх їй колись читав батько. Тролі, які радіють у печері купам десь награбованого золота. Вони побачили її й затихли.
— Доброго вечора, преподобна, — підводячись і з якоюсь гордовитістю поправляючи на собі ремінь, привітався Мел Ширлз.
«Вставати в присутності леді, — подумала Пайпер. — Це його мати навчила? Мабуть. Файного мистецтва ґвалтування він навчився деінде».
Він ще посміхався, коли вона наблизилась до сходів, але раптом затнувся, напружився, бо, мабуть, помітив вираз її обличчя. Яким був той вираз, сама вона не відала. Зсередини власне лице відчувалося нею нерухомим. Застиглим.
Вона помітила, що найдебеліший з них, Тібодо, уважно дивиться на неї. Обличчя в нього було таким же застиглим, яким вона відчувала власне.
«Він як Кловер, — подумала вона. — Він учув щось у мені. Лють».
— Преподобна? — спитав Мел. — Все в порядку? Чи якісь проблеми?
Вона зійшла вгору сходами, не швидко, не повільно. І Кловер теж, тісно тримаючись її ноги.
— Ти вгадав, є проблема, — промовила вона, не відриваючи від нього очей.
— Що…
— Ти! — показала вона. — Ти і є цією проблемою.
І штовхнула його. Він цього не очікував. В одній руці Мел тримав стаканчик із колою. Поточившись на Джорджію Руа, він, намагаючись утримати рівновагу, безпорадно розкинув руки, і на мить його питво перетворилося на темного океанічного ската манта рей у почервонілому небі. Джорджія скрикнула від несподіванки, коли Мел сів їй на коліна. Вона гойднулася назад, розливши і свій напій. Той вихлюпнувся на широку гранітну плиту перед подвійними дверима відділку. Пайпер почула запах чи то ірландського віскі, чи то бурбону. Разом із водичкою в їхніх стаканах було те, чого решта мешканців міста купити собі не могли. Не дивно, що вони так весело реготали.
Червона тріщина в її голові поширшала.
— Ви не… — розкрив рота, починаючи підводитись, Френкі.
Вона і його штовхнула.
З якоїсь далекої-далекої галактики почулося гарчання Кловера, зазвичай найлагіднішого з собак.
Френкі упав на спину, з очима вибалушеними, переляканими, на мить перетворившись лицем на учня недільної школи, котрим він колись дійсно був.
— Зґвалтування — ось яка проблема! — закричала Пайпер. — Зґвалтування!
— Замовкни, — промовив Картер. Він залишився сидіти і, хоча Джорджія настрахано щулилася біля нього, сам Картер залишався спокійним. Тільки м'язи його під короткими рукавами голубої сорочки напружилися. — Стули пельку і зараз же забирайся звідси, якщо не хочеш просидіти цілу ніч у камері внизу…
— Це ти сядеш в ту камеру, — сказала Пайпер. — Всі ви сядете.
— Змусь її замовкнути, — скрикнула Джорджія, вона ще не хлипала, але вже була близько того. — Зроби щось, щоб вона замовкнула, Карт.
— Мем, — озвався Фредді Дентон.
Сорочка розстебнута, віддих відгонить бурбоном. Дюк би на нього тільки поглянув і тут же вигнав з поліції носаком під сраку. Погнав би їх усіх підсрачниками. Тепер і він почав підводитися, тож настала і його черга завалитися навзнак зі здивованим виразом обличчя, котре за інших обставин здалося б кумедним. Добре, що вони сиділи, а вона стояла. Так було легше. Але, ох, як же їй било у скроні. Вона обернула свою увагу на Тібодо, найнебезпечнішого. Він так і дивився на неї незворушно, аж осатаніння її раптом зникло. Ніби вона була блазнем, за право подивитися на якого в ярмарковому наметі він заплатив чверть долара. Але він дивився на неї знизу вгору, і в цім полягала її перевага.
— Тільки ви сидітимете не в тутешньому підвалі, — промовила вона прямо в очі Тібодо. — Місце вам в Шошенку, де з такими, як ви, провінційними бичками роблять саме те, що ви зробили з тією дівчиною.
— Ти, дурна суко, — промовив Картер таким тоном, ніби говорив про погоду. — Ми й близько не були поряд з її домом.
— Так і є, — підтакнула, знову сідаючи прямо, Джорджія. Одну щоку їй заляпало колою, там, де в неї відцвітав злісний розсип юнацького акне (проте ще тримаючи кілька ар'єргардних постів). — А крім того, всі знають, що Саммі Буші не хто інша, як брехлива лесбійська піхва.
Губи Пайпер розтягнулися в усмішку. Вона обернулася до Джорджії, і та тут же відсахнулася від цієї скаженої леді, котра з'явилася так зненацька на їхньому ґанку, коли вони тільки-но присіли, щоб хильнути по надвечірньому стаканчику, а той по два.
167 
