— А якщо до якоїсь хатки на озері Честер? — спитала Джулія.
— Можливо, — погодився Ерні, — Але вони до цього теж можуть додуматися.
— І все одно це, либонь, найкращий варіант, — сказала Лісса.
— Містере Берпі, — запитав Джо. — А у вас є ще рулони свинцевого полотна?
— Аякже, тонни. І зви мене Роммі.
— Якщо містер Келверт зуміє завтра вивести фургон і ви сховаєте його за універмагом, ви ж можете туди завантажити завчасно порізані шматки свинцевого полотна? Такого розміру, щоби прикрити ним вікна?
— Гадаю, так…
Джо перевів погляд на Джекі:
— А ви можете зв'язатися з полковником Коксом, коли виникне потреба?
— Так, — одночасно відповіли Джекі й Джулія, здивовано перезирнувшись.
У Роммі прояснішало лице.
— Ти думаєш про стару ферму Маккоя, правда ж? Про Чорну Гряду? Про її верхівку, де та коробочка?
— Атож. Може, це й негарна ідея, але якщо нам усім доведеться тікати… якщо ми всі зберемося там… ми зможемо захистити генератор. Я розумію, це звучить божевільно щодо штуки, яка породила вся наші проблеми, але ми не можемо дозволити Ренні заволодіти тією коробочкою.
— Я сподіваюсь, до відтворення облоги Аламо[392] у яблуневому саду не дійде, — сказав Роммі, — але сенс у твоїй ідеї є.
— Є й іще дещо, що ми можемо зробити, — продовжував Джо. — Це трохи ризикова операція, і взагалі, можливо, не потрібна, проте…
— Давай, кажи, — заохотила його Джулія. Вона дивилася на Джо Макклечі з благоговійним трепетом.
— Ну… Роммі, лічильник Ґайґера все ще лежить у вашому фургоні?
— Та думаю, що так.
— Може, хтось зміг би повернути його до протиатомного сховища, туди, де він лежав раніше. — Джо обернувся до Джекі з Ліндою. — Хтось із вас міг би це зробити? Тобто я розумію, вас обох звільнили.
— Гадаю, Ел Тіммонс міг би нас туди пустити, — сказала Лінда. — А Стейсі Моґґін він запустить без проблем. Вона з нами. Вона не тут тільки тому, що зараз у неї чергова зміна. Але навіщо такий ризик, Джо?
— Тому що… — він говорив з нехарактерною для нього повільністю, намацуючи слова. — Ну… там є радіація, так? Небезпечна радіація. Вона там, як пояс… я можу закластися, крізь цей пояс можна проїхати взагалі без усякого захисту і не постраждати, якщо їздити швидко і не часто… але ж вони про це не знають. Проблема полягає в тому, що вони взагалі не знають про радіацію. І не взнають, якщо не матимуть лічильника Ґайґера.
Джекі насупилась.
— Сама по собі це крута ідея, хлопче, але мені в цій ідеї не подобається те, що Ренні прямо вказується на місце, куди ми збираємося. Це суперечить моїй ідеї безпечної схованки.
— Це не обов'язково робити, — сказав Джо. Він говорив так само повільно, намацуючи слабкі місця. — Принаймні не достеменно так. Одна з вас може зв'язатися з полковником Коксом, правильно? Сказати йому, щоб зателефонував до Ренні й повідомив, що вони зафіксували присутність радіації. Кокс може йому сказати щось на кшталт: «Ми не можемо її визначити точно, бо вона то з'являється, то згасає, але рівень доволі високий, можливо, навіть летальний, тож будьте обережні; у вас там часом нема лічильника Ґайґера?»
Запала довга тиша, поки обмірковувалися його слова. А тоді промовив Роммі:
— Ми доставимо Барбару і Расті на ферму Маккоя. І самі переберемося туди, якщо доведеться… а так воно, напевне, і станеться. А якщо вони спробують туди дістатися…
— Побачать на шкалі Ґайґера такий стрибок, що тікатимуть назад до міста, прикривши руками свої нікчемні сіменники, — скреготнув Ерні. — Клер Макклечі, а в тебе синок таки геній.
Клер міцно обняла Джо, цього разу обома руками.
— Аби ж то мені ще якось привчити його прибирати у своїй кімнаті.
20
Горес лежав на килимку у вітальні Ендрії Ґріннел, утвердивши писок в себе на лапах, а очі на жінці, з якою його залишила його хазяйка. Зазвичай Джулія всюди брала його з собою; вдачу він мав спокійну і ніколи не створював клопоту навіть там, де були коти, котрих він ігнорував через їхній, як у дурзілля, запах. Але цього вечора Джулії подумалось, що Пайпер Ліббі, либонь, буде боляче бачити живого Гореса в той час, як її собака загинув. Також вона помітила, що Горес подобається Ендрії, і разом з цим подумала, що коргі допоможе її подрузі відволікатися від абстинентного синдрому, котрий трохи послабшав, але зовсім ще не пропав.