ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  342  

Горес знову гавкнув. Для Ендрії Ґріннел це прозвучало: чому б і ні?

Ендрія розпечатала конверт і більша частина секретів Великого Джима Ренні висипалася їй на коліна.

22

Першою повернулася додому Клер. Слідом прийшов Бенні, потім Норрі. Вони утрьох сиділи на ґанку будинку Макклечі, коли, йдучи навпростець через галявини, тримаючись тіней, прибув нарешті Джо. Бенні й Норрі пили теплу крем-соду доктора Брауна[393]. Клер, повільно качаючись вгору-вниз на ґанковому тапчані-гойдалці, пестила в руках пляшку пива з запасів свого чоловіка. Джо сів поряд з нею, Клер поклала руку на його кістляві плечі. «Він такий тендітний, — подумала вона. — Він цього сам не розуміє, але ж так і є. Він, немов те пташеня».

— Чувак, — мовив Бенні, передаючи Джо бляшанку содової, яка на нього чекала. — А ми тут вже були почали хвилюватися.

— Міз Шамвей хотіла ще дещо дізнатися про ту коробочку, — пояснив Джо. — Взагалі-то, питань в неї було більше, ніж у мене відповідей. От же тепло зараз, правда? Тепло, як влітку вночі. — Він перевів погляд угору. — А подивіться лишень на цей місяць.

— Я не хочу, — промовила Норрі. — Він лячний.

— Ти в порядку, любий? — спитала Клер.

— Йо, ма. А ти?

Вона посміхнулась.

— Сама не знаю. Чи буде з цього толк? Як ви, діти, гадаєте? Я маю на увазі, що ви насправді про все це думаєте?

Ніхто не спромігся на моментальну відповідь, і це лякало її більше за все інше. А потім Джо поцілував її в щоку і сказав:

— Усе буде як слід.

— Ти певен?

— Авжеж.

Вона завжди могла вгадати, коли він каже неправду — хоча розуміла, що цей хист може її покинути, коли він постаршає, — але не присоромила його цього разу. Лише поцілувала його навзаєм, дихання її було теплим і по-батьківськи трохи пахло пивом.

— Аби лише не було кровопролиття.

— Ніякої крові, — запевнив Джо.

Вона посміхнулася.

— Гаразд, для мене це головне.

Вони сиділи там у темряві ще довгенько, говорили мало. Потім зайшли в дім, залишивши місто спати під рожевим місяцем.

Саме перейшло за північ.

ПОВСЮДИ КРОВ

1

Уже почалося двадцять шосте жовтня, коли о пів на першу ночі Джулія повернулася в дім Ендрії. Вона намагалася заходити тихо, але необхідності в цьому не було, в домі лунала музика, працював портативний радіоприймач, звідти «Стейпелз Сінгерс»[394] на всі заставки гатили «Вибирай істинну церкву та вертай додому».

У передпокій привітати її вийшов Горес, він вихляв своїм огузком, посміхаючись тією трохи божевільною посмішкою, на яку здатні лише коргі. Він уклонився, розпластавши передні лапи, і Джулія трішки почухала його за вухом — у найсолодшій для песика місцині. Ендрія сиділа на дивані з чашкою чаю в руках.

— Перепрошую за музику, — промовила вона, притишуючи звук. — Я ніяк не могла заснути.

— Це твій дім, любонько, — відповіла Джулія. — А для РНГХ це справжній рок.

— Та оце як почалося сьогодні вдень, відтоді й передають самі лиш заводні госпели, — усміхнулась Ендрія. — У мене таке відчуття, ніби я виграла джек-пот. Як пройшла ваша зустріч?

— Добре. — Джулія сіла.

— Хочеш щось розповісти?

— Тобі не варто хвилюватися. Треба концентруватись на одужанні. І знаєш що? Ти вже виглядаєш трохи краще.

І справді, дуже охляла Ендрія залишалася блідою, але темні дуги в неї під очима трохи посвітлішали й самі очі почали іскритися.

— Дякую на добрім слові.

— Горес пристойно поводився?

— Дуже добре. Ми грали в м'яча, а потім обоє трішки поспали. Якщо на вигляд я вже не така страшна, то, мабуть, це завдяки сну. Ніщо краще за сон не догоджає дівочій красі.

— Як твоя спина?

Ендрія посміхнулась. На диво просвітленою посмішкою, втім, без особливого в ній гумору.

— Спина не болить зовсім. Ані кольне, навіть коли я нахиляюся. Знаєш, що я думаю?

Джулія похитала головою.

— Я думаю, що, коли йдеться про наркотики, тіло з мозком діють у змові. Якщо мозок бажає наркотику, тіло йому підігрує. Воно каже: «Не хвилюйся, не звинувачуй себе, все гаразд, мені дійсно боляче». Те, про що я кажу, це не зовсім іпохондрія. Це просто!.. Вона завмерла з відсутніми очима, ніби відлетіла кудись удалечінь.

«Куди?» — дивувалася Джулія.

Та Ендрія невдовзі повернулась.

— Людина за своєю природою буває деструктивною. Скажи мені, як ти гадаєш, чи схоже місто на людське тіло?


  342