356 
— Ейде? Ти насправді цього хочеш? Бо дорослі збори бувають страшенно довгими і нудними.
— Я хочу піти, — відповів Ейден. — Я хочу побачити всіх людей.
І тут Каролін Стерджес зрозуміла. Не дебати щодо ресурсів міста і як їх надалі використовувати цікавили їх. З якого такого дива таке мусило їх цікавити? Алісі було дев'ять, а Ейдену п'ять років. А от побачити всіх людей разом, як велику розлогу родину? У цьому був сенс.
— Ви зможете добре поводитися? Без совання, без зайвого шепоту?
— Звичайно, — запевнила Аліса з почуттям власної гідності.
— І обоє, перед тим як ми підемо, гарненько випісяєтеся досуха?
— Так! — тут уже дівчинка підкотила очі, немов кажучи, що за дурненький розум ця Каро має… і Каро це чомусь навіть подобалося.
— Тоді я тільки запакую оці сендвічі й підемо, — сказала Каролін. — А ще ми візьмемо з собою дві бляшанки содової для діток, які гарно поводитимуться і питимуть через соломинки. Це якщо означені дітки гарненько попісяють перед тим, як зволожувати собі горло водою з бульбашками, ось так.
— Я смоктатиму соломинку залюбки, як скажений, — сказав Ейден. — А є квасольки?
— Він має на увазі тістечка «вупі», — пояснила Аліса.
— Я знаю, що він має на увазі, але в нас їх нема, хоча, здається, є гремівські крекери[407], посипані цинамоновим цукром.
— Цинамонові гремівські крекери — це круть, — оголосив Ейден. — Я тебе люблю, Каро.
Каролін посміхнулась. Їй подумалося, що це прозвучало красивіше за будь-який із читаних нею віршів. Навіть красивіше за той, про холодні сливи, Вільямса[408].
13
Джулія вражено дивилася, як повільно, а втім, упевнено спускається сходами Ендрія Ґріннел. З Ендрією відбулася трансформація. Макіяж і зачіска на місці розкошлаченого ще вчора волосся зробили свою справу, але не це було головним. Дивлячись на неї, Джулія усвідомила, як давно вона бачила третю виборну міста сповненою впевненості в собі. Цього вечора вона одягла вмерти яку красиву червону сукню, оперезану пояском на талії — схоже, від «Енн Тейлор»[409], — а в руці тримала велику ткану торбу з зашморгом. Навіть Горес задивився на неї, роззявивши пащу.
— Як я виглядаю? — спитала Ендрія, досягши підніжжя сходів. — Як та, що могла б полетіти на міські збори на мітлі?
— Ти виглядаєш приголомшливо гарною. Молодшою на двадцять років.
— Дякую, любонько, але в мене нагорі є дзеркало.
— Якщо тамтешнє тобі не показало, наскільки ти тепер краще виглядаєш, подивися у дзеркало тут, де краще освітлення.
Ендрія переклала торбу в другу руку так, немов у ній лежало щось важке.
— Ну, мабуть, таки виглядаю, трішки принаймні.
— Ти певна, що маєш для цього вже достатньо сил?
— Гадаю, так, а якщо навіть мене почне знову трусити, я тихцем зможу вислизнути крізь бічні двері. — Ендрія не мала наміру вислизати, хоч би як її там не почало колотити.
— А що в торбі?
«Ланч для Джима Ренні, — подумала Ендрія. — Яким я збираюся його нагодувати на очах усього міста».
— Я завжди беру з собою в'язання на міські збори. Подеколи там так довго й нудно тягнеться час.
— Не думаю, щоб ці були нудними, — зауважила Джулія.
— А ти сама підеш, чи як?
— О, я поки що думаю, — з сумнівом промовила Джулія. Вона сподівалася бути вже далеко від центру Честер Мілла на той час, як збори закінчаться. — Мені спершу треба зробити деякі справи. Ти зможеш дійти туди сама?
Ендрія послала їй гумористичний погляд «мамо, я вас благаю».
— Уздовж вулички та вниз пагорбом — і я вже там. Маршрут, торований роками.
Джулія подивилася на годинник у себе на зап'ясті. Було вже чверть на шосту.
— А ти не надто рано вирушаєш?
— Ел відкриє двері о шостій, якщо не помиляюсь, а я хочу зайняти собі зручне місце.
— Як виборній тобі слід було б сидіти прямо на сцені, — сказала Джулія. — Якщо маєш таке бажання.
— Ні, не маю. — Ендрія знову перекинула торбу в іншу руку. Її в'язання лежало в торбі, разом з матеріалами справи ВЕЙДЕР і револьвером 38-го калібру, подарованим їй братиком Твічем для самозахисту. Не гірше він прислужиться для захисту міста, гадала вона. Кожне місто схоже на людський організм, але має одну значну перевагу, якщо в міста погано з мозком, трансплантація може бути успішною. Можливо, до вбивства не дійде. Вона молилася, щоб не дійшло.
407
«Graham crackers» — популярне бісквітне печиво у формі галети з цілого пшеничного борошна, придумане священиком і дієтологом Сильвестром Гремом 1826 року.
408
William Carlos Williams (1883–1963) — поет-імажиніст, лікар-педіатр за фахом; його знаменитий короткий вірш «Залишається тільки сказати» (1934): Я з'їв усі сливи, що були в холодильнику, ті, котрі ти, мабуть, берегла на сніданок, пробач мені, вони були смачні, такі солодкі і такі холодні.
409
Заснований 1954 року в Нью-Йорку бренд жіночого одягу, білизни й аксесуарів.
356 
