Вона прибрала одну руку з керма, потягнулася позад себе і погладила по голові Гореса, пестячи, втішаючи пса для власного заспокоєння.
— Так.
— Бо якщо існує машинка, котра генерує поле — створює Купол вашого полковника — значить, хтось нею й опікується. Хтось тут.
— Кокс цього не казав, але я певен, він мав це на увазі.
— Я про це не повідомлятиму. І не розсилатиму мейлів ні з якими фото.
— Добре.
— Та й у будь-якому разі вони мусять спершу з'явитися в «Демократі», чорт мене забирай. — Джулія продовжувала гладити собаку. Водії, що кермують однією рукою, завжди нервували Барбі, але не цього вечора. На всю Малу Курву й шосе 119 вони були самісінькі. — А ще я розумію, що іноді суспільна користь важливіша за класний газетний матеріал. На відміну від «Нью-Йорк Таймс».
— Атож, — відгукнувся Барбі.
— А якщо ви знайдете цей генератор, мені не доведеться занадто довго ходити на закупи до «Фуд-Сіті». Терпіти не можу це місце. — А далі дещо схвильовано: — Як ви гадаєте, там буде відкрито завтра вранці?
— Мені здається, що так. Люди зазвичай повільно усвідомлюють нові реалії, коли старі закінчуються раптово.
— Гадаю, мені треба буде таки туди піти й скупитися, — промовила вона задумливо.
— Якщо зустрінете там Розі Твічел, передайте їй вітання. Вона напевне буде зі своїм вірним Енсоном Вілером, — пригадавши свої недавні поради Розі, він промовив: — М'ясо, м'ясо, м'ясо.
— Прошу?
— Якщо ви маєте в себе вдома генератор…
— Звісно, що маю, я живу над редакцією. Не якісь там апартаменти, просто затишна квартира. Цей генератор подарував мені зниження податків[113], — гордо пояснила вона.
— Тоді купуйте м'ясо. М'ясо і консервовані харчі, консерви і м'ясо.
Вона задумалась. Центр міста вже був поруч. Там тепер горіло набагато менше вогнів, ніж зазвичай, але все одно чимало. «Чи довго це триватиме?» — загадувався подумки Барбі. А тоді Джулія спитала:
— А ваш полковник не запропонував ніяких підказок, яким чином шукати той генератор?
— Нічогісінько, — відповів Барбі. — Шукати подібне лайно, такою була колись моя робота. Йому це добре відомо. — Він помовчав, а тоді сам спитав: — Як ви гадаєте, чи не завалявся десь у місті лічильник Ґайґера?
— Я навіть знаю, де саме. У цокольному приміщенні міськради. Точніше, під ним. Там знаходиться старе протиатомне бомбосховище.
— Та ви з мене глузуєте!
— Чорта з два, Шерлоку, — розреготалася вона. — Я робила статтю про це три роки тому. Знімав Піт Фрімен. У цоколі там велика кімната засідань і маленька кухня. А з кухні до сховища веде кілька сходинок. Доволі величеньке приміщення. Побудовано його було в п'ятдесятих, коли величезні кошти закопувалися в землю, що ледь не загнало нас до чорта в пекло.
— «На березі» [114], — промовив Барбі.
— Йо, приймаю вашу ставку й підвищую її: «Горе тобі, Вавилоне» [115]. Вельми депресивна місцинка. На знімках Піта нагадує фюрербункер перед самим кінцем. Там є щось на кшталт комори — полиці й полиці консервів — та з півдюжини тапчанів. І деяке обладнання постачене урядом. Включно з лічильником Ґайґера.
— Їжа в бляшанках, либонь, дуже посмачнішала за п'ятдесят років.
— Насправді вони замінюють консерви на нові час від часу. Там навіть є маленький генератор, який придбали після одинадцятого серпня. Продивіться міські звіти і побачите, що кожні чотири роки чи близько того виділяються кошти на придбання чогось для сховища. Колись було по триста доларів. Тепер шістсот. Отже, лічильник Ґайґера ви вже собі знайшли. — Вона скинула на нього оком. — Звісно, Джеймс Ренні розглядає всі речі, що знаходяться у міській раді, як свої власні, від горища до бомбосховища, і тому він забажає знати, навіщо вам раптом знадобився лічильник.
— Великий Джим Ренні нічого про це не знатиме, — відповів Барбі.
Вона залишила це зауваження без коментарів.
— Хочете зі мною до редакції? Подивитися виступ Президента, поки я верстатиму газету? Робота, можу вас запевнити, буде швидка й брудна. Одна стаття, півдесятка фотографій для місцевого вжитку, і ніякої реклами осіннього розпродажу в Берпі.
Барбі зважив пропозицію. Завтра в нього багато справ, і не лише куховарство, а й багато інших питань. З іншого боку, якщо він зараз повернеться до свого помешкання над аптекою, хіба він зможе заснути?
113
За підписаним 2003 року президентом Бушем законом «Про створення робочих місць і збільшення податкових пільг», зокрема, придбання і встановлення до 2005 року нового устаткування, також і генераторів, забезпечувало до 2010 року людині загальне щорічне зниження податків від 60 % до 30 %.
114
«На березі» — знаменитий роман (1957) британсько-австралійського письменника Невіла Шюта (1899–1960), у якому розповідається про те, як мешканці мирного Мельбурна очікують невідворотної смерті від атмосферних наслідків атомної війни, яка вже знищила все населення північної півкулі.
115
«Горе тобі, Вавилоне» — фраза з Біблії, яка дала назву постапокаліптичному роману (1959) американського письменника Пета Френка (1908–1964), у якому йдеться про життя маленького міста у Флориді після атомної війни.