36 
Сергій щось відповів, але хлопці вже не почули. Клава знову зареготала.
— Вже на цього оком накидає,— зневажливо скривився Сашко Циган.— От!
— А що? Вірняк. Київська прописка,— із знанням справи сказав Марусик.
Журавель промовчав.
Хлопці підходили до правління.
У цей час двері контори правління розчинилися і на ґанок одне за одним вискочили спершу доярка Ганна Тертична, потім комбайнер Мирон Кандиба, а за ним брати-
механізатори Затягайли (Іван, Павло і Олександр). Усі вони були чогось схвильовані, заклопотані.
Ганна Тертична, червона як мак, щось шепотіла собі під ніс.
Мирон Кандиба на ходу чухав потилицю. А брати-
механізатори перемовлялися малозрозумілими вигуками:
— От!
— Кіно!
— Тримай себе в руках!..
І поки хлопці встигли отямитися, всі п'ятеро зникли.
— Щось таки трапилось..— округлив очі Марусик.
— Схоже,— зітхнув Сашко Циган.
— І де вона могла подітися?— задумливо мовив Журавель.
— Нумо, хлопці, гайда в Липки! Може, дід щось знає. Все ж воно навколо діда крутиться. Мусить він щось знати. Гайда!— Сашко Циган махнув рукою, і хлопці рвонули в Липки.
Дід, як завжди, порався на пасіці, човгав біля вуликів, може, й без особливої потреби, але не міг він сидіти склавши руки, така вже була в нього вдача.
— Здрастуйте, діду!— загукали хлопці ще здаля, від хвіртки.
— Здрастуйте, як не жартуєте,— усміхнувся їм назустріч дід.
Хлопці перезирнулися, не знаючи, з чого починати.
— Медку захотілося?— спробував допомогти їм дід.
— Та ні! Ні!— запротестував Сашко Циган.— Ви що, думаєте, що ми такі канюки, тільки просити вміємо? Ми у справі.
— Ого-о! У якій же такій справі? Слухаю, люди добрі. Сашко Циган озирнувся на Журавля. І той, вмить почервонівши, випалив:
— Ви... ви не знаєте, де Маруся Тайфун? Та, що вчора з нами... отут...
Дід наморщив лоба:
— Та нібито не знаю... А що?
— Дома не ночувала...
— І на роботу не вийшла...
Це, перебиваючи один одного, вигукнули Марусик і Сашко Циган.
Усмішка сповзла з дідового обличчя:
— Що ви кажете! Це погано. Де ж вона поділася? Хлопці знизали плечима.
— А загінка, яку вона мала сьогодні прорвати, зроблена,— сказав Журавель.
— А-а... Тоді не страшно,— дід знову усміхнувся.— Тоді знайдеться. Не хвилюйтесь. Або у якійсь своїй справі... Або... Знайдеться!
І так він це впевнено сказав, що хлопці одразу заспокоїлись.
— Діду!— ризикнув раптом Сашко Циган.— А як ви думаєте, що воно таке буде?
І він кивком показав на довгий стіл і лавки попід гаєм.
— Отаке!— хмикнув дід.— Самі робили, а мене питаєте. Хлопці знітилися.
— Та робити робили, а...— Сашко Циган знизав плечима. Дід Коцюба і собі знизав плечима:
— Я теж не знаю. Щось голова затіяв. А що, тримає в секреті.
— Якийсь прийом? Чи що?— лукаво примружився Марусик.
— Може бути,— і собі примружив одне око дід.
— Скажіть, а ваша онука заміж виходить? Ге?— Сашко Циган пильно глянув на діда.
— А звідки ви знаєте?
— Та люди кажуть.
— Ох, ті люди балакучі. Виходить. А що?
— Та нічого. Як за гарного хлопця, то хай буде щаслива,— Сашко Циган аж свердлив діда поглядом.
— Хай! Я не проти. Для того й заміж виходять, і женяться. І ви, дасть бог, колись поженитеся.
— А гарний хлопець?— не вгавав Сашко Циган.
— Я ще не бачив. Але за поганого вона, мабуть, не пішла б. Я її знаю... А ти чого так розпитуєш? Мовби ревнуєш. Ти ж наче сватів не засилав.
Марусик захихикав. Сашко Циган почервонів.
— Та я нічого. Просто так... Ну, бувайте, діду, не будемо вам заважати.
— А ви мені й не заважаєте.
— До побачення! Ходімо, хлопці!
Марусикові й Журавлю не лишалося нічого іншого, як теж попрощатися.
— Ходіть здорові, хлопці. Як меду захочете, прошу... Коли вони вийшли за хвіртку, Марусик зашепотів:
— Ну чого ти так поспішав? Чого? Ще трохи — і він розколовся б. От!
— Які розумні!— зашипів Сашко Циган.— Чого ж ви мовчали? Усю розмову на мене звалили і хочете...
— Ну добре-добре, не лайтеся,— заспокоїв їх Журавель. Дід Коцюба стояв біля хати і, усміхаючись, дивився їм услід.
Марусик обернувся, помітив це і сказав:
— О! Дивіться! І сміється... Щось він не договорював, щось він знає... Ех, шкода, що...
Хлопці підійшли до того довжелезного столу, який так весело вкопували вони вчора спільно з Тайфун Марусею. І згадка про неї з новою силою спалахнула у їхніх душах.
36 
