39 
Ми з Циганом перезирнулися розгублено. Що робити? - порадитися ні з ким. Мить Митьович у відрядженні аж у Південній півкулі на мисі Доброї Надії.
А ми ж зовсім не знаємо, що робиться у тих випадках, коли в людини вогонь з рота пашить. І лишати тебе так не можна. Це ж дуже шкідливо для здоров'я. Ми царя й царицю побачили і зрозуміли, чиїх рук то справа. Вони визирали з-за твоєї спини (маленькі такі зробилися, наче лялькові), і хихикали, і пританцьовували, зовсім як діти.
Ех, розсердився тоді Сашко Циган та як закричить: "Опудало ти, Марусику, черевик і більше нічого! Знайшов, кого слухати, кому піддаватися!"
Тут і я не витримав, докинув кілька слів.
Але на Марусика те не подіяло аж ніяк. Навіть навпаки. Чим більше ми лаялися, тим більше пашів вогонь з його рота. І тим більше хихикали й пританцьовували цар і цариця.
"Слухай,— кажу я,— може, давай по-доброму".
І до нього:
"Марусику, друже, ми ж тебе любимо. Нащо вона тобі, та пожежа в роті? Ти ж гарний хлопець. Згадай, як ми гарно вчора з Тайфун Марусею співали..."
Бачу, цар і цариця хихикати перестали, не танцюють, дивляться занепокоєно.
Тут і ти, Цигане, підключився.
Теж став пригадувати різні гарні хвилини, разом з Марусиком пережиті. Такий дует у нас вийшов, як в опері.
Слухав ти, Марусику, слухав... Бачимо, пригасає в тебе в роті вогонь.
А цар і цариця раптом почали зменшуватися, зменшуватися,— раз!— і зникли.
І як зникли вони, то й вогонь у тебе в роті згас.
Ще раз упевнивсь я, що доброта, справжня щира доброта найбільше на людину діє.
Безсилий, наче після важкої хвороби, похилився ти, Марусику, на землю. Ми — до тебе. Лежиш ти, в небо скляними очима дивишся і мовчиш. Ми й так і так до тебе — мовчиш, не озиваєшся.
А час же йде. Скільки вже ми згаяли через усе те!
Вірно казав Мить Митьович: ніколи не вгадаєш, що трапиться попереду.
"А знаєш що,— кажеш ти, Цигане.— А давай його загінку прорвемо, хай полежить трохи, одійде".
"Давай",— кажу.
І взялися ми в чотири руки тобою не зроблене доробляти.
І, дивна річ, здалася нам робота не такою важкою, як перше. З таким ми її завзяттям упорали. Не зоглянулися, як і до своїх рубежів дотяглися.
Тільки спини розігнули, щоб дух перевести,— глядь!— біжиш до нас ти, Марусику.
"Спасибі,— кажеш,— друзі!"
І в очах — сльози.
Зрадів я — страх! Та як затягну на повний голос:
Піть-піть-піть!..
Тьох-тьох-тьох!
Ай-я-я! Ох-ох-ох!
Там соловейко щебетав!..
А ви як підхопите!
І всі втрьох — до роботи. І вже втоми наче й не відчуваємо.
Що й казать, не всяка робота приємна й легка. Але й найважчу можна робити без муки, як настроїтися. Як переконати себе, що її треба зробити, що ти мусиш її зробити.
Отак, співаючи і один одного підбадьорюючи, дружно працювали ми і не помічали, як минає час.
"Досить, хлопці! Відпочиньте! Молодці!—почувся раптом голос тітоньки Незабудь.— Усе гаразд. Рівно доба. Через десять хвилин повертається з відрядження Мить Митьович. Відпочивайте ".
Тільки тепер відчули ми, як потомилися. Мов снопи повалились на землю. Ми лежали, і то було блаженство. Яке ж то щастя відпочивати після важкої роботи! Ледар, який вилежується на всі боки, ніколи того щастя відчути не зможе.
І от, немов з-під землі, виріс перед нами Мить Митьович.
Хить-хить!— весело хитався галстук-маятник. І в такт йому весело підморгували нам по черзі очі Володаря Часу — то ліве, то праве.
"Порядок!—сказав Мить Митьович.—Ну, а тепер на дачу "Три погибелі". Вчорашнього дня лишилося чотири години п'ятнадцять хвилин дев'ятнадцять секунд. Не будемо чекати, перескочимо їх".
Він із скреготом перекрутив стрілки хронометра майбутнього, що, як ви пам'ятаєте, був у нього на лівій руці, і... Ми вже стояли на галявині перед трьома хатками, де жили Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Безсмертний.
Було темно. В небі мерехтіли зірки. І лише місяць упівповні осявав сріблястим світлом галявину.
"Тсс!— прошепотів Мить Митьович.— Зараз нуль годин одна хвилина. Всі сплять. Я навмисне привів вас опівночі, щоб можна було непомітно переставити стрілки Кощієвого годинника".
Над дверима кожної хатки, як я вам уже колись казав, висів годинник, що показував час, а також число, день тижня, місяць і рік.
Мить Митьович навшпиньки підійшов до будиночка Кощія Безсмертного, підняв руку з часометром, на якому були зафіксовані оті двадцять чотири години нашого світлого часу, приставив до годинника, і стрілки його враз швидко закрутились у зворотний бік. Зробили два повних оберти і завмерли. Одночасно замість цифри 14 вискочила цифра 13, а замість слова "п'ятниця"— слово "четвер".
39 
