14 
За їхніми спинами почувся гучний скрегіт і відсапування — то Стен з Ерні тягли валізу й Гедвіжину клітку, збуджено роззираючись навсібіч.
— А чо’, ти, Невіле, не сказав, хто ти такий насправді, га? — усміхаючись, запитав Стен, з–за плеча якого зацікавлено визирало совине обличчя Ерні.
— І ще, Томе: підготуй, будь ласка, окрему кімнату, — наголосив Фадж.
— Бувайте, — сумно попрощався Гаррі зі Стеном та Ерні.
— Бувай, Невіле! — гукнув Стен.
Фадж повів Гаррі вузьким коридором услід за Томовим ліхтарем. Вони увійшли в невеличку залу. Том клацнув пальцями — і в каміні запалав вогонь. Він розкланявся і вийшов.
— Сідай, Гаррі, — показав Фадж на стілець біля каміна.
Гаррі сів. Незважаючи на тепло від каміна, на руках У нього виступили сироти.
Фадж скинув свою смугасту мантію, підтяг темно–зелені штани і сів навпроти.
— Гаррі, я — Корнеліус Фадж. Міністр магії.
Гаррі, звісно, це знав. Він уже бачив Фаджа, але тоді він був у батьковому плащі–невидимці, тож розповідати про це Фаджові не випадало.
Том у фартусі поверх піжами приніс тацю з булочками та чаєм. Поставивши її на стіл між Фаджем і Гаррі, він вийшов з кімнати і зачинив за собою двері.
— Ну, Гаррі, — озвався Фадж, наливаючи чай, — скажу тобі, що ти змусив нас добряче похвилюватися. Отак утекти з будинку тітки й дядька! Я вже думав… але, на щастя, ти в безпеці, і це найголовніше.
Фадж намастив собі булочку маслом і підсунув тарілку Гаррі.
— Їж, Гаррі. Бачу, ти ледь живий. О, до речі… Гадаю, тобі приємно буде почути, що з міс Марджорі Дурслі ми все владнали. Кілька годин тому на Прівіт–драйв прибули два спеціалісти з відділу скасування випадкових чарів. Міс Дурслі зробили проколювання і трохи видозмінили їй пам’ять. Вона цілком забула про той випадок. Отож усе гаразд.
Фадж, попиваючи чайочок, усміхався до Гаррі, немов дядько, що розглядає свого улюбленого племінника.
Від подиву Гаррі не знав, що й казати.
— Тебе, мабуть, цікавить, як відреагували тітка з дядьком? — запитав Фадж. — Що тут приховувати: це їх страшенно розсердило. Проте наступного літа вони знову готові тебе прийняти. А на різдвяні й великодні канікули залишишся в Гоґвортсі.
Гаррі прокашлявся.
— Я на Різдво й на Великдень завжди залишаюся в Гоґвортсі, — пояснив він. — А на Прівіт–драйв я не хотів би повертатися взагалі.
— Ну–ну, я певен, що твій настрій зміниться, коли ти заспокоїшся, — стурбовано сказав Фадж. — Зрештою, це твоя родина, і я переконаний, що ви любите одне одного… е–е… десь у глибині душі.
Гаррі навіть не сперечався. Він і далі напружено чекав, як вирішиться його доля.
— А тепер подумаймо, — сказав Фадж, намащуючи маслом ще одну булочку, — де ти проведеш останні два тижні канікул. Я пропоную тобі зайняти одну з кімнаток «Дірявого Казана»…
— Вибачте, — не втримався Гаррі, — а як з моїм… покаранням?
Фадж здивовано примружився.
— З яким покаранням?
— Я ж порушив закон! — сказав Гаррі. — Указ про обмеження неповнолітнього чаклунства!
— Ну, моє серденько, ми ж не будемо тебе карати за такі дрібнички! — вигукнув Фадж, нетерпляче розмахуючи булочкою. — Це ж сталося випадково! Ми не відправляємо людей в Азкабан лише за надування власних тіток!
Усе це анітрохи не скидалося на звичні дії Міністерства магії.
— Торік я отримав офіційне попередження тільки за те, що ельф — домовик знищив пудинг у дядьковому домі! — спохмурнів Гаррі. — Міністерство пообіцяло вигнати мене з Гоґвортсу, якщо там знову будуть застосовані чари!
Гаррі здалося, що міністр Фадж раптом аж мовби знітився.
— Обставини змінюються, Гаррі… мусимо взяти до уваги… тепер такі настрої… Та й ти ж, мабуть, не хочеш , щоб тебе вигнали?
— Авжеж, ні, — погодився Гаррі.
— Ну, тоді нема про що й балакати, — безтурботно засміявся Фадж. — Ось, бери булочку, а я піду довідаюся, чи має Том для тебе вільну кімнату.
Гаррі здивовано дивився услід Фаджу: відбувалося щось неймовірне. Якщо покарання не буде, то чого Фадж чекав на нього біля «Дірявого Казана»? І взагалі — з якого це дива сам міністр магії опікується неповнолітнім чаклуном?
Фадж повернувся разом з власником готельчика.
— Вільна одинадцята кімната, Гаррі, — сказав Фадж. — Гадаю, там тобі буде дуже зручно. Додам лише одне, і я певен, що ти це зрозумієш: ти не повинен блукати маґлівським Лондоном, гаразд? Тримайся алеї Діаґон. І щодня, тільки–но почне сутеніти, вертайся сюди. Сподіваюся, ти все розумієш. Я попросив Тома, щоб він за тобою пильнував.
14 
