— Гаразд, — поволі вимовив Гаррі, — але чому?..
— Не хочемо, щоб ти знову загубився! — щиро засміявся Фадж. — Ні, ні… краще, щоб ми знали, де ти… тобто…
Фадж гучно прокашлявся і взяв смугасту мантію.
— Ну, то я пішов. У мене, знаєш, повно роботи…
— А Блека ще не знайшли? — поцікавився Гаррі.
З Фаджевих пальців вислизнули срібні застібки мантії.
— Про що ти? А–а, ти вже чув… ну, ні… ще ні, але це все питання часу. Вартові Азкабану ще ніколи не зазнавали невдачі… і я ще ніколи не бачив їх такими розлюченими. — Фадж раптом здригнувся: — Ну, до побачення! — Він подав руку.
Потискаючи її, Гаррі зненацька щось згадав.
— Е–е… пане міністре? Чи можу я щось попросити?
— Звичайно, — усміхнувся Фадж.
— Знаєте, гоґвортські третьокласники мають право відвідувати Гоґсмід, але мої тітка й дядько, на жаль, не підписали бланк дозволу. Ви могли б це зробити?
— Ox, — розгубився Фадж, — ні. Ні. Вибач, Гаррі, але оскільки я не твій батько і не опікун…
— Але ж ви міністр магії! І ваш дозвіл…
— Ні, Гаррі, вибач, але правила є правила, — категорично заперечив Фадж. — Навідаєшся в Гоґсмід уже наступного року. На мою думку, буде краще, щоб ти цього зараз не робив… так… Ну, я пішов. Гарного відпочинку, Гаррі.
Усміхнувшись, він ще раз потис йому руку і вийшов.
До Гаррі наблизився усміхнений Том.
— Прошу йти за мною, містере Поттер, — сказав він, — я вже заніс ваші речі нагору..
Вони піднялися дерев’яними сходами, і Том відімкнув двері з мідним номерком «одинадцять».
У кімнаті було зручне на вигляд ліжко, ретельно відполіровані дубові меблі, камін (у ньому привітно потріскував вогонь), а зверху на шафі…
— Гедвіґа! — вигукнув Гаррі.
Біла полярна сова клацнула дзьобом і пурхнула йому на руку.
— Маєте вельми розумну сову, — засміявся Том. — Прилетіла через якихось п’ять хвилин після вас. Містере Поттер, коли буде щось потрібно, відразу кажіть.
Він знову вклонився і вийшов.
Гаррі довго сидів на ліжку й неуважно погладжував Гедвіґу. Небо за вікном швидко мінялося з оксамитово–синього на сталево–сіре, а тоді сповільна зарожевіло і взялося золотавими смугами. Гаррі не міг повірити, що покинув Прівіт–драйв усього кілька годин тому, що його не вигнали і що попереду в нього два абсолютно бездурслячі тижні.
— Ох, Гедвіґо, це була дуже дивна ніч, — позіхнув він.
Навіть не знімаючи окулярів, Гаррі впав на подушки й заснув.
Розділ четвертий
«ДІРЯВИЙ КАЗАН»
Минуло кілька днів, поки Гаррі звик до своєї небаченої досі свободи. Ще ніколи він не вставав, коли захоче, і не їв, що забажає. Він навіть міг скільки завгодно гуляти, щоправда, тільки по алеї Діаґон, але оскільки на цій довгій брукованій вуличці було безліч найдивовижніших у світі чаклунських крамничок, Гаррі не мав жодного бажання порушувати наказ Фаджа і вирушати кудись у маґлівський світ.
Щоранку він снідав у «Дірявому Казані», спостерігаючи за відвідувачами. Тут зупинялися кумедні маленькі чарівниці, які на цілий день приїжджали з сіл на закупи; поважні чаклуни, що обговорювали останню статтю з «Новин трансфігурації»; відлюдькуваті віщуни й охриплі карлики; а якось він побачив відьму у вушанці з грубої вовни, що замовила собі порцію сирої печінки.
Після сніданку Гаррі виходив на заднє подвір’я, виймав чарівну паличку, вдаряв у третю цеглину зліва над сміттєвим бачком і чекав, доки в мурі з’явиться арковий прохід на алею Діаґон.
Довгими літніми днями Гаррі розглядав різні крамнички, а обідав під барвистими парасольками біля кав’ярень.
— Глянь, старий, це зорескоп: тепер не буде плутанини з місячними картами, — хвалився покупкою якийсь відвідувач.
Ще хтось обговорював ситуацію з Сіріусом Блеком:
— Особисто я не випущу дітей без нагляду, доки Блека знову не запроторять до Азкабану.
Гаррі вже не мусив виконувати домашні завдання з ліхтариком під ковдрою. Тепер він сидів під яскравим сонечком біля «Кафе–морозива Флореана Фортеск’ю» і дописував свої реферати з допомогою самого пана Флореана Фортеск’ю, котрий не лише багато знав про середньовічні спалення відьом, але й щопівгодини частував Гаррі безкоштовним пломбіром.
Наповнивши гаманець золотими ґалеонами, срібними серпиками та мідними кнатами зі свого сейфа у «Ґрінґотсі», Гаррі утримувався від спокуси розтринькати всі гроші відразу.