Особенно,... 
159 
Гаррі знову роззирнувся. Інших чемпіонів не було видно. Що вони собі думають? Чому не поспішають? Гаррі повернувся до Герміони, підняв зазубрений камінь і почав терти мотузки…
Тієї ж миті його схопило кілька пар сильних сірих рук. З півдесятка водяників відтягували Гаррі від Герміони, трусячи своїми зеленоволосими головами й регочучи.
— Свого заручника забирай, — сказав один з них. — А чужих не займай…
— Не діждетеся! — сердито крикнув Гаррі, але з рота вилетіли лише дві великі бульбашки.
— Твоє завдання — повернути свого друга… інших не займай…
— Вона теж моя подруга! — крикнув Гаррі, вказуючи на Герміону. Величезна срібна бульбашка беззвучно випливла з його губ. — І вони теж не повинні померти!
Голова Чо схилилася на Герміонине плече. Маленька срібноволоса дівчинка була бліда, аж зелена, мов привид. Гаррі кинувся бороти водяників, та ті ще дужче зареготали, не підпускаючи його. Гаррі дико озирався навколо. Де ж інші чемпіони? Чи вистачить у нього часу витягти на поверхню Рона й повернутися по Герміону та по інших? Чи знайде він їх знову? Гаррі глянув на годинник, щоб визначити, скільки лишилося часу — але годинник зупинився.
І тут підводні мешканці почали захоплено тицяти пальцями вгору. Гаррі задер голову й побачив Седрика, що плив до них. Голова його була у велетенській бульбашці, від чого риси Седрикового обличчя розширилися й видовжились.
— Щезай! — промовив він беззвучно, охоплений панікою. — Флер і Крум уже наближаються!
Відчуваючи неймовірне полегшення, Гаррі побачив, як Седрик витягає з кишені ножа й визволяє Чо. Він потяг її вгору, й вони зникли.
Гаррі позирав навкруги, чекаючи. Де ж ті Флер та Крум? Часу ставало дедалі менше, а якщо вірити пісні, то за годину заручникам кінець.
Підводні мешканці почали несамовито верещати. Ті, що тримали Гаррі, відпустили його, дивлячись на щось позаду нього. Гаррі обернувся й побачив справжнє страхіття, що, розтинаючи воду, пливло до них: людське тіло у плавках і з головою акули… Це був Крум. Він, вочевидь, себе трансфігурував, але не дуже вдало.
Акулолюдина підпливла просто до Герміони й почала гризти й смикати її мотузку: на лихо, нові Крумові зуби були розташовані страшенно незручно для кусання чогось меншого, ніж дельфін, і Гаррі злякався, що Крум з необережності може розпороти Герміону навпіл. Стрімко кинувшись уперед, він ударив Крума по плечі й простяг йому свій зазубрений камінь. Крум його схопив і почав визволяти Герміону. Йому вдалося це зробити за лічені секунди. Обхопивши її за талію, він, навіть не обернувшись, різко ринув угору.
Що ж тепер? Гаррі у відчаї задумався. Якби він знав, що Флер уже близько… Але й досі не було ніяких ознак її наближення. Не залишалося нічого іншого…
Він схопив камінь, що його Крум кинув на дно, але водяники оточили Рона й дівчинку, хитаючи головами.
Гаррі вийняв чарівну паличку:
— Геть з дороги!
Тільки бульбашки вилетіли з рота, але цього разу в Гаррі склалося чітке враження, що водяники його зрозуміли, бо раптом перестали шкіритися. Їхні жовті очі заклякли на чарівній паличці і вигляд у них став переляканий. Їх було дуже багато, а Гаррі — сам, проте з їхніх облич він зрозумів, що водяники розумілися на магії не краще, ніж велетенський кальмар.
— Рахую до трьох! — закричав Гаррі; цілий струмінь бульбашок вирвався з нього. Щоб упевнитися, що водяники його зрозуміли, він підняв угору три пальці. — Раз… — він загнув один палець. — Два… — загнув другий…
Водяники кинулися врозтіч. Гаррі метнувся вперед і став перетирати мотузки, якими дівчинка була прив’язана до статуї. Врешті–решт і вона була звільнена. Гаррі обхопив її за талію, схопив Рона за комір мантії і відштовхнувся від дна.
Пливлося вкрай повільно. Гаррі не міг більше загрібати своїми перетинчастими руками. Він шалено молотив ластами, однак Рон і сестра Флер тягли його на дно, наче два мішки з картоплею. Гаррі звів погляд до неба, хоч і знав, що вони ще дуже глибоко, бо вода вгорі була така темна…
Водяники пливли разом з ним. Він бачив, як вони легко кружляють довкола, спостерігаючи за ним… Невже, тільки–но закінчиться час, вони затягнуть його на дно? Можливо, вони їдять людей? Його ноги починали терпнути від напруженості, плечі страшенно боліли — адже він тяг на собі Рона й дівчинку…
Дихати було надзвичайно важко. Він знову відчув біль за вухами… Раптом почав усвідомлювати, як мокро в роті… Але темрява почала розсіюватися… Він уже бачив над собою денне світло…
159 
