Последние отзывы

  176  

— Не хотіти, щоб нас підслухано, — коротко мовив Крум.

Коли вони нарешті опинилися в тихому місці неподалік від загороди з бобатонськими кіньми, Крум зупинився під деревом і обернувся до Гаррі.

— Я хотіти знати, — сердито сказав він, — що бути між ти і Гер–мов–ніна.

Гаррі, що з огляду на Крумову таємничість очікував чогось значно серйознішого, глянув на нього здивовано.

— Нічого, — відповів він. Одначе Крум аж випромінював злість, і Гаррі вкотре усвідомив, який Віктор високий і міцний. — Ми просто друзі. Вона аж ніяк не моя дівчина і ніколи нею не була. Це все вигадки Ріти.

— Гер–мов–ніна говорити про тебе дужо часто, — підозріливо сказав Крум.

— Авжеж, — сказав Гаррі, — ми ж друзі.

Йому ніяк не вірилося, що розмовляє про таке з самим Віктором Крумом, відомим у всьому світі квідичистом. Виходило, що вісімнадцятирічний Крум вважає його, Гаррі, рівним собі суперником.

— Ти не мати ніколи… ти не бути…

— Ні, — твердо відказав Гаррі.

Крум трохи прояснів. Кілька секунд він просто дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Ти літати дужо добро. Я бачити на першо завдання.

— Дякую, — широко всміхнувся Гаррі, раптом відчувши себе набагато вищим. — А я тебе бачив на Кубку світу. Фінт Вронського — ти справді…

Але тієї миті позаду Крума між деревами щось ворухнулося, і Гаррі, який трохи знав, які саме істоти полюбляють чигати в лісі, інстинктивно схопив Крума за руку й відтяг його вбік.

— Що статися?

Гаррі похитав головою, вдивляючись у те місце, де він помітив рух. Тоді сягнув рукою в мантію, щоб витягти чарівну паличку.

З–за високого дуба, похитуючись, вийшов чоловік. Спершу Гаррі його не впізнав… та, придивившись, зрозумів: то був містер Кравч.

Кравч мав такий вигляд, наче кілька днів десь блукав. Мантія на колінах була подерта й закривавлена; обличчя подряпане, неголене й сіре від виснаження. Охайні раніше вуса й волосся тепер потребували ножиць та води. Однак поведінка його була ще дивніша, ніж вигляд. Бурмочучи й махаючи руками, містер Кравч із кимось розмовляв, але співрозмовника бачив лише він. Кравч нагадав Гаррі літнього волоцюгу, баченого колись під час походу з Дурслями по крамницях. Бездомний чоловік також жваво вів бесіду з повітрям. Тітка Петунія схопила Дадлі за руку й потягла його через дорогу, щоб обійти старого. Пізніше дядько Вернон виголосив цілу промову про те, що б він зробив з жебраками та волоцюгами.

— Хіба він не бути суддя? — Крум витріщився на містера Кравча. — Хіба він не бути з вашого міністерства?

Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:

— …і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро…

— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.

— …а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів… Чули, Везербі? Виконаєте? Вико… — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.

— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?

Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.

— Що з ним?

— Не знаю, — пробурмотів Гаррі. — Слухай, збігай когось поклич…

— Дамблдора! — почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. — Мені треба… побачити… Дамблдора…

— Гаразд, — сказав Гаррі, — якщо ви встанете, містере Кравч, то підемо до…

— Я зробив… дурницю, — видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. — Мушу… розповісти… Дамблдорові…

— Підводьтеся, містере Кравч, — голосно й чітко сказав Гаррі. — Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!

Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.

— Ви… хто? — прошепотів він.

— Я учень цієї школи, — Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.

— Ви не… його? — зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.

  176