Последние отзывы

  43  

— Ельфине! — суворо звернувся до неї містер Діґорі. — Ти знаєш, хто я такий? Я службовець відділу контролю за магічними істотами!

Вінкі почала гойдатися туди–сюди, дихання в неї стало уривчасте й судомне. Гаррі пригадав, що так поводився Добі в моменти боязкого непослуху.

— Як бачиш, ельфине, тут нещодавно хтось вичаклував Чорну мітку, — вів далі містер Діґорі. — А трохи пізніше саме під нею виявили тебе! Прошу це пояснити!

— Я… я… це не я робити, пане! — мало не задихалася Вінкі. — Я не знати хто, пане!

— Ти тримала в руках чарівну паличку! — гаркнув містер Діґорі, тицьнувши паличку їй під носа. Зелене світло, що сіялося на галявину з черепа, впало на паличку і Гаррі її впізнав.

— Це ж моя! — вигукнув він.

Усі подивилися на нього.

— Вибач, що? — здивувався містер Діґорі.

— Це моя чарівна паличка! — повторив Гаррі. — Я її загубив!

— Загубив? — недовірливо перепитав містер Діґорі. — Ти це визнаєш? Ти її викинув після того, як вичаклував Мітку?

— Амосе, та що ти таке кажеш! — розсердився містер Візлі. — Чи міг би Гаррі Поттер вичаклувати Чорну мітку?

— Е–е… авжеж, ні, — прокректав містер Діґорі. — Вибач… мене занесло…

— Але я не тут її загубив, — вів далі Гаррі, показуючи на дерева під черепом. — Коли ми ще тільки забігли в ліс, її вже в мене не було.

— Отож, — знову суворо глянув містер Діґорі на Вінкі, що зіщулилася біля його ніг. — То ти, ельфине, знайшла цю чарівну паличку? І вирішила нею погратися?

— Пане, я нею не чарувати! — пискнула Вінкі, а сльози рясно бризнули на її плескатий, схожий на цибулину ніс. — Я лише… лише… підняти її, пане! Я не робити Чорну мітку, пане, я навіть не знати, як!

— То була не вона! — втрутилася Герміона. Вона помітно нервувала, звертаючись до всіх оцих міністерських чаклунів, однак рішучості їй від цього не забракло. — У Вінкі голосочок писклявий, а той голос, що вимовляв закляття, був набагато нижчий! — Вона глянула на Гаррі й Рона, чекаючи від них підтримки. — Він анітрохи не був схожий на Вінкі, скажіть.

— Не був, — похитав головою Гаррі. — Ельфиню той голос не нагадував аж ніяк.

— То був людський голос, — додав Рон.

— Що ж, скоро довідаємось, — прогарчав містер Діґорі, на якого їхні пояснення не справили враження. — Дуже легко з’ясувати, яке закляття перед цим виконувала чарівна паличка. Ельфине, чи ти про це знала?

Вінкі затрусилася й рішуче закрутила головою, аж вуха заляскали, а містер Діґорі зіставив докупи кінці своєї й Гарріної чарівних паличок.

— Пріор Інкантато! — заревів містер Діґорі.

Гаррі почув, як перелякано зойкнула Герміона, коли з того місця, де з’єдналися чарівні палички, вирвався велетенський змієязикий череп — хоч він і був блідою тінню того зеленого черепа, що висів високо в небі. Здавалося, що він зроблений з густого сірого диму — така собі мара справжнього заклинання.

— Делетріус! — вигукнув містер Діґорі, і цей примарний череп зник, залишивши по собі хмарку диму.

— Ну? — тріумфально прохрипів містер Діґорі, втупившись у Вінкі, що судомно здригалася.

— Я це не робити! — пропищала вона, закотивши від жаху очі. — Я не робити, не знати, не знати, як! Я бути чемна ельфиня, я не вживати чарівна паличка, я навіть не вміти, як!

— Тебе застукали на гарячому, ельфине! — гримів містер Діґорі. — Піймали зі знаряддям злочину в руці!

— Амосе, — втрутився містер Візлі, — подумай сам… лише одиниці серед чаклунів здатні виконати це заклинання… де б вона його навчилася?

— Може, Амос хоче сказати, — холодно додав містер Кравч, сердито акцентуючи кожне слово, — що я тільки тим і займаюся, що навчаю своїх слуг вичакловувати Чорну мітку?

Запала глибока неприємна тиша.

Амос Діґорі перелякався.

— Містере Кравч… ні… авжеж, ні…

— Ви хочете звинуватити двох присутніх тут людей, які аж ніяк не могли б вичаклувати цю Мітку! — гаркнув містер Кравч. — Гаррі Поттера… і мене самого! Амосе, сподіваюся, ви знаєте біографію цього хлопця?

— Аякже… хто ж її не знає… — розгублено пробурмотів містер Діґорі.

— І, гадаю, пам’ятаєте, скільки разів за час своєї роботи я доводив мою зневагу й ненависть до Темних мистецтв і тих, хто ними займається? — закричав містер Кравч, знову вирячивши очі.

— Містере Кравч, я… та я ж ніколи й не припускав, що ви маєте з цим щось спільне! — захвилювався Амос Діґорі, почервонівши під своєю бурою бородою.

  43