Особенно,... 
97 
— Ріто, я з задоволенням вислухав би аргументи, якими ти пояснюєш цю брутальність, — Дамблдор усміхнувся й галантно їй уклонився, — але, на жаль, доведеться відкласти це на потім. Зараз починається церемонія звірки чарівних паличок, а вона не зможе відбутися, якщо один з чемпіонів сидітиме в комірчині для мітел.
Радісінький, що може вирватися від Ріти Скітер, Гаррі щодуху повернувся в кімнату. Інші чемпіони сиділи на стільцях біля дверей, і він швидко вмостився біля Седрика, дивлячись на вкритий оксамитом стіл, за яким розташувалося четверо з п’яти суддів — професор Каркароф, мадам Максім, містер Кравч та Лудо Беґмен. Ріта Скітер знайшла собі місце в куточку. Гаррі побачив, як вона витягла з торбинки пергамент, розклала його на колінах, посмоктала кінчик свого пера й знову прилаштувала його на пергаменті.
— Дозвольте відрекомендувати вам містера Олівандера, — звернувся до чемпіонів Дамблдор, сідаючи за суддівський стіл. — Перед турніром він має перевірити стан ваших чарівних паличок.
Гаррі озирнувся й здивовано побачив старенького чарівника з великими вицвілими очима, що тихенько стояв біля вікна. Гаррі вже зустрічався з містером Олівандером — майстром чарівних паличок, у якого три роки тому на Алеї Діаґон він купив свою.
— Мадемуазель Делякур, чи не могли б ви підійти до мене? — сказав містер Олівандер, вийшовши на середину кімнати.
Флер Делякур підійшла до містера Олівандера і вручила йому свою чарівну паличку.
— Г–м–м–м… — мугикнув він.
Покрутив паличку довгими пальцями, мов диригент оркестру, і з неї вистрілило кілька рожевих та золотистих іскор. Тоді підніс її до самих очей і пильно розглянув.
— Так, — неголосно мовив він, — дев’ять з половиною дюймів… негнучка… з палісандрового дерева… і містить у собі… невже?
— Вольосіну з гольови віїли, — сказала Флер. — Моєї пгабабусьї.
Отже, Флер, хоча й частково, таки має віїльське походження, подумав Гаррі й вирішив сказати про це Ронові… але пригадав, що Рон з ним не розмовляє.
— Так, — сказав містер Олівандер, — так, хоч я, звісно, ніколи не використовував волосся віїл. На мою думку, від цього чарівні палички стають занадто бурхливі… але кожному своє, і якщо вона вам підходить…
Містер Олівандер провів пальцями вздовж палички, мабуть, перевіряючи, чи немає подряпин або гульок, пробурмотів: «Орхідеус!» — і з кінчика палички вирвався цілий букет квітів.
— Дуже добре, дуже добре, вона в прекрасному робочому стані, — сказав містер Олівандер, а тоді зібрав квіти й передав їх Флер разом з паличкою. — Тепер містер Діґорі.
Флер, мов хмаринка, попливла до свого місця, усміхаючись Седрикові.
— Ага, це вже моя продукція, — значно веселіше вигукнув містер Олівандер, коли Седрик подав йому свою чарівну паличку. — Так, я її добре пам’ятаю. Містить єдину волосинку з хвоста особливого єдинорога… мав, здається, сімнадцять лап… ледь не проштрикнув мене своїм рогом, коли я смикнув його за хвіст. Дванадцять з чвертю дюймів… ясен… приємно пружна. У доброму стані… ти регулярно її доглядаєш?
— Щойно вчора натирав, — усміхнувся Седрик.
Гаррі глянув на свою паличку. Вся вона була вкрита слідами пальців. Він спробував нишком витерти паличку мантією. З її кінчика шугонуло кілька золотистих іскор. Флер Делякур кинула на нього зверхній погляд, і Гаррі перестав її терти.
Містер Олівандер випустив з кінчика Седрикової палички струмінь сріблястих димових кілець, задоволено мугикнув і сказав:
— Містере Крум, якщо ваша ласка.
Віктор Крум підвівся й сутуло та клишоного почалапав до містера Олівандера. Віддав чарівну паличку й насупився, запхавши руки в кишені.
— Г–мм, — озвався містер Олівандер, — якщо не помиляюся, це витвір Ґреґоровича? Відомий майстер чарівних паличок, хоч це й не зовсім у моєму стилі… та нехай…
Він підняв чарівну паличку і почав скрупульозно її вивчати, крутячи навсібіч перед очима.
— Так… граб і серцева струна дракона? — зиркнув він на Крума, і той кивнув головою. — Товстіша, ніж звично… доволі тверда… десять дюймів з чвертю… Авіс!
Грабова паличка вистрілила, мов рушниця, з її кінця випурхнула зграйка дрібних пташечок, вилетіла крізь розчинене вікно й зникла в блідому сонячному світлі.
— Добре, — сказав містер Олівандер, вертаючи Крумові чарівну паличку. — Ну, а тепер… містер Поттер.
97 
