229 
— Це був просто розкішний феєрверк, — захоплено визнала вона.
— Дякую–дякую, — трохи здивувався і водночас зрадів Джордж. — «Візлівські Вибухові Вогні». На жаль, довелося використати увесь наш запас. Тепер доведеться починати з нуля.
— Але вони марно не пропали, — сказав Фред, приймаючи замовлення від галасливих ґрифіндорців. — Герміоно, якщо хочеш записатися на «Базову багаторазову бабахівку», то вона коштує п’ять ґалеонів, а «Набір найновіших набоїв» — двадцять…
Герміона підійшла до столу, за яким сиділи й дивилися на свої портфелі Гаррі й Рон, ніби сподівалися, що домашні завдання вистрибнуть звідти й самі почнуть себе виконувати.
— Може, ми сьогодні влаштуємо вихідний? — весело запропонувала Герміона, коли повз вікно промайнув сріблястий хвіст візлівської ракети. — У п’ятницю починаються великодні канікули, і в нас ще буде повно вільного часу.
— Що з тобою? — здивовано глянув на неї Рон.
— Якщо вже ти про це згадав, — безтурботно озвалася Герміона, — то знаєш… мені здається, що я маю дещо… бунтівний настрій.
Коли за годину Гаррі пішов спати, вдалині ще чулися вибухи невгамовних хлопавок, а роздягаючись, він побачив, як повз вежу промайнув самотній бенгальський вогник, виразно прошипівши «пісь–пісь».
Гаррі позіхнув і заліз під ковдру. Зняв окуляри, тож рештки феєрверку, що пролітали повз вікно, видавалися йому розмитими іскристими хмаринками, такими прекрасними й таємничими на тлі чорного неба. Він повернувся на бік, уявляючи, як почувається Амбридж після першого дня на Дамблдоровій посаді, а також, як зреагує Фадж, коли довідається, що в школі цілісінький день панував суцільний гармидер. Усміхнувся й заплющив очі…
Шипіння й вибухи феєрверку за вікном віддалялися… а може, це він сам від них кудись віддалявся…
Провалився прямо в коридор, що вів до відділу таємниць. Мчав до звичайних чорних дверей… відчиніться… відчиніться…
Вони відчинилися.
Опинився в круглій залі з багатьма дверима… перебіг її, штовхнув рукою такі самі двері і вони теж відчинилися…
Тепер він був у довгому прямокутному приміщенні, де клацали якісь прилади. На стінах мерехтіло світло, але він не зупинявся… мусив бігти далі…
Наприкінці були ще одні двері… вони теж відчинилися від його доторку…
І ось він опинився в темному приміщенні, високому й просторому, мов церква. Там не було нічого, крім довжелезних рядів полиць, на яких лежали невеличкі запорошені кулі зі скловолокна… Серце в Гаррі збуджено закалатало… він знав, куди йому треба… побіг далі, і його кроки були нечутні в цьому величезному порожньому приміщенні…
Тут було щось дуже–дуже йому потрібне…
Щось таке, чого він жадав… або жадав хтось інший…
Його шрам заболів…
БАБАХ!
Гаррі миттю прокинувся, сердитий і збаламучений. У темній спальні лунав веселий регіт.
— Круто! — вигукнув Шеймус, чий силует вирізнявся на тлі вікна. — Здається, одне вогненне колесо зіштовхнулося з ракетою і вони наче спарувалися! Ідіть сюди, подивіться!
Гаррі чув, як Рон і Дін злазили з ліжок, щоб подивитися. Лежав мовчки й нерухомо, біль у шрамі вщухав, а його охоплювало розчарування. Відчував, ніби в нього з–під самого носа забрали щось дуже цікаве й жадане… цього разу він був так близько.
Повз вікна ґрифіндорської вежі тепер пролітали шипучі поросята зі срібно–рожевими крильми. Гаррі лежав і прислухався до підбадьорливих вигуків ґрифіндорців зі спалень на нижніх поверхах. Йому неприємно засмоктало в животі, коли згадав, що завтра ввечері буде урок блокології.
* * *
Увесь день Гаррі тремтів від жаху, думаючи, що скаже Снейп, довідавшись, як далеко пробрався він у відділ таємниць у вчорашньому своєму сні. З почуттям провини він усвідомив, що з часу їхнього останнього уроку самостійно блокологією він не займався ні разу. Після зникнення Дамблдора навколо стільки всього діялося, що він був певний — хоч як би старався, все одно не зміг би звільнити мозок від усього зайвого. Однак сумнівався, що Снейп візьме це до уваги.
Спробував хоч трохи потренуватися на уроках, але нічого не вийшло. Коли він замовкав, щоб звільнитися від думок і емоцій, Герміона щоразу питала, що з ним сталося.
Та й як, урешті–решт, можна було очистити мозок, коли вчителі постійно бомбардували учнів запитаннями для закріплення пройденого матеріалу. Налаштувавшись на найгірше, він після вечері подався до Снейпового кабінету. Але у вестибюлі його наздогнала Чо.
229 
