ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Прилив

Эта книга мне понравилась больше, чем первая. Очень чувственная. >>>>>

Мои дорогие мужчины

Ну, так. От Робертс сначала ждёшь, что это будет ВАУ, а потом понимаешь, что это всего лишь «пойдёт». Обычный роман... >>>>>

Звездочка светлая

Необычная, очень чувственная и очень добрая сказка >>>>>

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>




  226  

— Він блефував, — пробелькотів ошелешений Ерні. — Не може бути, щоб йому дозволили знімати очки… це ж якась нісенітниця… суперечить самій посаді старости.

Але Гаррі, Рон і Герміона мимоволі озирнулися на величезні пісочні годинники, що стояли в нішах уздовж стіни й показували очки, набрані гуртожитками. Зранку Ґрифіндор і Рейвенклов були попереду, маючи майже однакову кількість очок. Але прямо на очах у друзів коштовні камінчики, що були замість піску, підскочили вгору, а рівень у нижніх клепсидрах знизився. Нічого не змінилося лише в заповненому смарагдами слизеринському годиннику.

— Бачили? — пролунав Фредів голос.

Фред з Джорджем зійшли мармуровими сходами й приєдналися до Гаррі, Рона, Герміони й Ерні, що стояли перед годинниками.

— Мелфой щойно зняв з усіх нас майже п’ятдесят очок, — розлючено повідомив Гаррі, дивлячись, яку ґрифіндорському годиннику ще кілька камінців підлетіло вгору.

— Монтеґю на перерві теж хотів нас дістати, — сказав Джордж.

— Як то «хотів»? — швидко перепитав Рон.

— Він так і не зумів нічого сказати, — пояснив Фред, — бо ми його запхнули сторч головою в щезальну шафу на другому поверсі.

Герміона отетеріла.

— Вам за це загрожують страшенні неприємності!

— Не раніше, ніж Монтеґю знову тут з’явиться, а це може статися аж за кілька тижнів, бо я не знаю, куди ми його відіслали, — незворушно відповів Фред. — Окрім того… ми все одно вирішили не зважати на різні там неприємності.

— А що, раніше зважали? — іронічно спитала Герміона.

— А ти як думала? — відповів Джордж. — Нас же зі школи не вигнали.

— Ми завжди вчасно зупинялися, — пояснив Фред.

— Хіба що іноді на якусь мить пізніше, — уточнив Джордж.

— Але великої шкоди ніколи не робили, — додав Фред.

— А тепер? — нерішуче поцікавився Рон.

— Ну, тепер… — почав Джордж.

— …коли немає Дамблдора… — підхопив Фред. — …думаємо, що трохи шкоди… — продовжив Джордж. — …наша дорогенька нова директорка заслуговує, — закінчив Фред.

— Не смійте! — прошепотіла Герміона. — Нічого не робіть! Вона буде рада вас вигнати!

— Герміоно, ти нас не зрозуміла, — усміхнувся їй Фред. — Ми ж і не хочемо тут більше лишатися. І секунди тут би не стирчали, якби не вирішили спочатку зробити Дамблдорові невеличку послугу. До речі, — він глянув на годинник, — зараз має початися перша дія. Я на вашому місці пішов би до Великої зали обідати, і тоді вчителі знатимуть, що ви до цього непричетні.

— До чого саме? — занепокоїлася Герміона.

— Побачите, — відповів Джордж. — А зараз тікайте. Фред і Джордж зникли в натовпі, що квапився на обід.

Збитий з пантелику Ерні пробурмотів щось про незакінчену домашню роботу з трансфігурації і теж пішов.

— Думаю, що й нам треба змиватися, — нервово сказала Герміона. — Про всяк випадок…

— Ну, так, — погодився Рон, і вони пішли до Великої зали. Та ледве Гаррі встиг помітити, що сьогодні стелю вкривали рвані білі хмарки, як хтось поплескав його по плечі. Озирнувшись, він побачив просто перед носом сторожа Філча. Гаррі квапливо позадкував, бо на Філча краще було дивитися здалеку.

— Поттере, тебе хоче бачити директорка, — злісно усміхнувся сторож.

— Це не я зробив, — дурнувато бовкнув Гаррі, маючи на увазі те, що затіяли Фред і Джордж. Філчева щелепа аж затрусилася від нечутного сміху.

— Нечисте сумління? — просичав він. — За мною. Гаррі озирнувся на стурбованих Рона й Герміону знизав плечима й подався за Філчем крізь юрбу голодних учнів

Філч був у доброму гуморі. Поки вони піднімалися мармуровими сходами, він хрипко мугикав щось собі під ніс. Коли вийшли на перший сходовий майданчик, він сказав:

— Поттере, тут усе міняється.

— Я помітив, — холодно буркнув Гаррі.

— Еге ж… я багато років товкмачив Дамблдорові, що він з вами всіма занадто м’який, — огидно захихотів Філч. — Ви б ніколи, кляті виродки, не розкидалися смердюляниками, якби знали, що я зможу вас так відшмагати, що аж шкура позлазить! Нікому б і в голову не прийшло кидатися в коридорах ікластими тарілками, якби я міг підвісити вас за ноги у себе в кабінеті! Та коли затвердять освітню постанову номер двадцять дев’ять, Поттере, мені багато чого дозволять… а ще вона попросила міністра підписати наказ, щоб вигнати звідси Півза… тепер, нарешті, все зміниться, коли за справу візьметься вона…

  226