.
Очередная сказка о Золушке 
49 
Яке щастя, що стінки супутника «Ліра-3» були вистелені ковдрою!
Бочка шалено оберталась і підстрибувала. Вісім холодних вареників з картоплею полетіли Ромці за пазуху, оселедець опинився у Тетянки під пахвою, а колишня газована вода вся до крапельки вилилася мені на штани.
І, незважаючи на це, я радісно вигукнув:
— Ура! Ми лети…
Я не договорив, бо якраз у цю мить мені в рот потрапила цибулина.
«Супутник», мабуть, летів уже у верхніх шарах атмосфери. Він обертався все повільніше й повільніше. Раптом об щось ударився п перестав обертатися.
— Ми вийшли на орбіту! — урочисто промовив Ромка…
Кілька секунд пішло на те, щоб розібратися, де чиї ноги, руки, голови та інше…
В бочці було темно. Пахло оселедцем і ще чимсь поганим.
— Цікаво, де тепер Земля? — тихо й печально спитала Тетянка. Їй уже хотілося додому, до мами. І Ромка це зрозумів.
— А-а, попалася! — злорадно захихикав він. — Ото не треба було летіти. А тепер — усе! Тепер ти ніколи не повернешся додому.
Тетянка нічого не відповіла. Вона мовчала. І я теж мовчав.
Гнітюча тиша запанувала в супутнику «Ліра-3». Я, Ромка й Тетянка сиділи й мовчки прислухалися до космічної тиші Всесвіту. І раптом…
Раптом ми почули гучні кроки й голос. По небу хтось швидко йшов лаючись. В усьому Всесвіті лише одній людині міг належати цей голос — двірничці тітці Теклі.
— А біс забрав би цих песиголовців. Знову якогось лиха накоїли! І доки це буде? Ні вдень ні вночі спокою нема.
Я кинувся одкривати люк…
Супутник «Ліра-3» мирно лежав у бур'янах біля дров'яного сарая. Над бочкою стояла двірничка тітка Текля і войовничо розмахувала руками…
Що було потім? Не треба питати.
Тетянці, звичайно, добре влетіло. Але найбільше перепало мені й Ромці.
І не в тім справа, що після хвилюючої зустрічі з батьками ми довго не могли сісти й соромилися показатися людям на очі. І не в тім, що учні в школі два тижні не давали нам проходу і все запитували про враження від космічної подорожі.
Виявилось найголовніше: учневі третього класу для того, щоб побудувати супутник, треба знати… арифметику. А-риф-ме-ти-ку! І сказав це не хто-небудь, а сам Жорка Циган, найпопулярніша у нас людина в школі, чемпіон міста з плавання.
Це було для мене відкриттям.
Довелося братися за арифметику.
Без підготовки, друзі мої, нічого не робиться. Запам'ятайте!
Отак літав я у космос.
Ну все, приїхали!
Вибачте, далі я їду у справах…
Підполковник Іщенко загальмував біля їхнього будинку. Вадька, Борис і Натка вилізли з машини.
— Спасибі!
— Спасибі!
— Спасибі!
— До побачення! — усміхнувся підполковник.
— До побачення!
— До побачення!
— До побачення!
Коли «Волга» від'їхала, Вадька зітхнув, розмахнувся і ляснув Натку по потилиці.
— Ти чого? — смикнулася Натка.
— Щоб не була така розумна! — Вадька повернувся і побіг. Борис побіг за ним.
— Дурень! Вадька-шмадька! — гукнула йому вслід Натка, і на очі в неї набігли безсилі сльози.
Натка любила маму, тата, вчительку Глафіру Павлівну і вареники з вишнями. І Натка терпіти не могла рицини, риб'ячого жиру й свого сусіду Вадьку. Та якщо риб'ячого жиру й рицини можна було все ж якось уникнути, то Вадьки уникнути було неможливо. Бо вони з Вадькою не тільки жили в одній квартирі, а ще й училися в одному класі — четвертому «Г».
Вадька був недоброю, лихою людиною.
Дарма, що всі хлопці його любили і вважали за свого отамана. Це нічого не значить. Бо не самі хлопці живуть на світі, і треба мати совість. І взагалі… Чому, скажіть, будь ласка, Натка повинна бути гіршою за Вадьку? Адже був колись час. Тоді вони були зовсім маленькі і звалися просто діти. І в усьому були рівні. Іграшки мали спільні. Хворіли на однакові хвороби — кір, свинку, скарлатину. Однаково боялися Бармалея і Сірого Вовка і однаково жаліли нещасного козлика, від якого лишилися тільки ріжки та ніжки. Ох, оті ріжки та ніжки! Скільки сліз пролили через них Вадька та Натка — дружних колективних сліз! Натка й Вадька тоді дружили, міцно дружили. Як то кажуть — нерозлийвода.
А потім раптом Вадька зробився хлопцем і сказав Натці: «Ти — баба!»
Натка образилась і сказала: «А ти — дурень!»
І Вадька гупнув Натку кулаком по спині. А Натка тріснула Вадьку портфелем по голові. Так вони перестали бути просто дітьми, а стали хлопчиськом і дівчиськом.
49 
